ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ ЕТИКИ
Можливо, люди спільно виробили такі правила заради забезпечення себе споживком? Але тоді яким чином уклін сприяє добуванню їжі, одягу, а стулені вуста при їді сти¬мулюють травлення? Або ці правила вигадали окремі лю¬ди з якогось нікчемного приводу? То чому ж тоді ці пра¬вила, змінюючись за своїм пластичним вираженням у різні часи й у різних народів, скажімо, від багаторазового по¬клону рицарів до стриманого, строгого поклону сучасних людей, зберігають зміст привітання і його основу — нор¬му? І не етики-професіонали створили ці правила, оскільки останні виникли задовго до появи етики й були вписані у безпосередню життєдіяльність людей.
Так із чого ж виникли правила поведінки, іменовані ще етикетом? У вирішенні цього питання має відкритися й те, що саме в таких, а не в інших нормах може бути виражене, що стоїть за найпростішими правилами ети¬кету?
Правило вітатися реалізується за нормою, згідно з якою вклонитися трохи нижче або трохи вище — кепський тон. А втім, як розуміти норму хорошого тону? Відносно чого її розглядати? Звернімося до власного досвіду. Спо¬стережувані нами в житті низькі уклони щодо одних і за¬розумілі, поблажливо-зверхні, ледве помітні стосовно ін¬ших викликають здебільшого негативну реакцію як своєю лакейською суттю в першому випадку, так і зневажливою в другому. Зауважимо, що при цьому маються на увазі не професія людини, не її посада чи суспільне становище і т. п.
Стосовно чого ми ведемо відлік? Відповідь має бути одна — стосовно людської гідності. Й тут ми переходимо на інший рівень у вивченні моральності. Чим дужче у людини розвинуте почуття власної гідності, тим гостріша її реакція на образу цього почуття, тим чіткіше проступає значення норми.
Немало людей гадають, що уклін згори є захистом і навіть ствердженням власної гідності. Норма ж велить розглядати це як порушення, прояв невихованості вискоч¬ки, підставу для того, щоб узяти під сумнів істинність у такий спосіб продемонстрованої гідності. Поблажливості в таких випадках, котрі свідчать про хибно витлумачену гід¬ність, норма не допускає. В нормі відбита міра людяності, в даному разі сутність гідності людини. Уклін нижчий, ніж диктує норма, означає звеличення іншого через принижен¬ня себе, й тільки в цьому разі він виступає порушенням моральної норми. Коли ж ідеться про ті форми вираження щонайбільшої поваги до гостя або до старшої людини, ві¬домі у багатьох народів, котрі за своєю пластичністю не тільки не свідчать про самоприниження того, хто вкло¬няється низько, а навдивовижу гармонійно вплітають у низький уклін його самоповагу, то саме ці факти лише підтверджують глибоко змістовний характер простих норм поведінки. Уклін зверхній — уклін вискочки і свідчить про прагнення піднести себе над іншим і тим принизити його.Відоме нам із життєвого досвіду розуміння гідності людини, яке відкривається на емпіричному рівні, зіткнув¬шись з самоприниженням або з самозвеличенням, викли¬кають негативну оцінку. З тих же джерел ми черпаємо критерій і для позитивної оцінки поклону, в якому, вітаю¬чи іншу людину як рівну, стверджуючи людський, мораль¬ний смисл рівності, індивід підтверджує свою здатність ставитися до іншого як до людини, керуватися цим моти¬вом як самодостатнім, і в такий спосіб на наших очах здійснюючи себе як людину, підтверджує дійсність своєї людської гідності, свою людську цінність.
Не завжди такі судження існують у спресованому, кон¬центрованому вигляді як чітко означений критерій нашої оцінки. Частіше все це проявляється на інтуїтивному рівні як не оформлені думкою результати чуттєвого досвіду лю¬дей. Для даного ходу міркувань важливіше те, що й на емпіричному рівні усвідомлення морального життя, в най¬простіших формах його прояву, в нормі виражені складні¬ші конструкції моральної свідомості,, те, що визначається як моральні цінності.
Розглядаючи одну з них — почуття людської гідності, ми повинні були перейти на сутнісний рівень у вивченні моральності, піднестися до розгляду сутності людини. Від індивідуально неповторного її вираження в особистості перейти до аналізу цієї сутності як загальної, родової, суспільної, людської сутності. Важко уявити цей зв'язок у його життєвому вираженні, та ще складніше осмислити його становлення в історії людства.
Інше правило поведінки гласить, що їсти треба так, аби й іншим захотілося. Це правило, здавалося б, уже зовсім не пов'язане з іншими людьми й стосується суто індивіда. Зазначимо, що трапляються й роз'яснення, суть яких в уточненні: щоб бути приємним не лише собі, а й іншим. Саме в цьому зайвому «не лише» й полягає відмін¬ність морального змісту норми від її формалізованого, апелюючого до здорового глузду договірного характеру, що має місце в подальшому (стосовно історичного виникнення моральності) обґрунтуванні найпростіших пра¬вил.
Інколи сучасні тлумачення цих правил ще чіткіше ого¬люють указаний смисл. Наприклад, у зверненні до відві¬дувачів перукарень читаємо: «Будьте взаємно ввічливими, адже це недорого коштує». В основі розглядуваних тлу¬мачень правил і норм, та й загалом моральності лежить розуміння взаємин людини з іншими, яке в суті своїй не передбачає інших зв'язків, окрім тих, котрі регламен¬товані вигодою, випливають з інтересу індивіда, який ке¬рується егоїстичними мотивами.