ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ ЕТИКИ
Так, розробка питань про внутрішню детермінанту, кот¬ра покликала моральність до життя й спонукає її «само¬рух», її всеісторнчний характер, а також про механізм моральної діяльності передбачає вирішення питання про те, яким чином людська сутність у своєму розвитку в мо¬ральних відносинах розгортається до найпростіших норм, проявляючись як усеісторична основа, виражена в конкрет¬ному існуванні індивідів у формі людської чуттєвої діяль¬ності у вигляді почуттів у діапазоні від рівня їхнього інтуї¬тивного прояву до рівня, на якому почуття «стають теоре¬тиками» (Маркс).
Уже із самої постановки проблеми нормативності й на¬уковості етичних знань видно, що форма теоретичного мис¬лення та його рух у формі почуттів є явищами не тотож¬ними. Справді, питання науковості в етиці покладає ви¬вчення одієї з форм людської діяльності, її розвитку у системі взаємовідносин людини зі світом, її сутності, спе¬цифіки, духовного характеру почуттів, їх вираження .в цін¬ностях і нормах моралі.У плані ж власне моралі — форми людської чуттєвої діяльності — слід говорити її мовою, тобто мовою мораль¬них цінностей і норм, які передусім створюються людьми безпосередньо в моральних відносинах і тому зрозумілі на досвідному рівні. Передана мовою норм міра людяності, апелюючи до суспільної сутності людини, проявляється на цьому рівні безпосередньо, аж до неоформленого думкою результату чуттєвого досвіду, відбитого в інтуїтивному прагненні до співпричетності, спілкування з собі подібни¬ми. Задовольняючи цю, внутрішньо притаманну людині потребу, вона вступає у відносини з іншим, як з людиною. У виникаючому таким чином почутті спільності вона усві¬домлює свій зв'язок з іншими.
Таке знання має специфічний характер і виражене у формі духовних почуттів. Ступінь його розвитку залежить від рівня розвитку почуттів людини, в кінцевому підсумку від значення моральної діяльності для життєдіяльності індивіда в цілому. Ось ці два типи знань і поєднуються в етиці, складаючи її специфіку як науки. Такі знання вби¬рають у себе як знання, що існують у формі почуттів, виражені у системі моральних цінностей, норм, є основою моральної свідомості, так і ті, що відображають цю спе¬цифіку у формі теоретичних знань. Разом вони взаємно збагачуються, взаємно підтверджують одне одного, йдучи від простих норм до моральних цінностей, ми одержуємо ту безпосередність вираженого в них мораль¬ного, яка становить як змістовно, так і структурно спе¬цифіку моральної діяльності.
Філософські ж знання людської діяльності переводять розуміння моральної діяльності на рівень, що відкриває її сенсожиттєве значення для людського розвитку. Такі теоретичні знання випливають із перших і підтверджують¬ся ними, але здобуваються на сутнісному, світоглядному рівні аналізу моральності.
Виходячи з такого розуміння ролі етичного знання, ви¬знаючи специфіку моральної свідомості, яка докорінно від¬різняється від етичних знань, ми вправі розглядати в цих межах і питання про вплив етичного знання на моральну свідомість індивідів і суспільні нрави, дослідити шляхи та можливості такого впливу.
Узагальнюючи попередні міркування, можна зробити такий висновок: у науці етиці дістає теоретичного вираження складний процес розвитку моральності. Історично сформо¬ваний характер етичних знань визначається особливостями реальної моральності, загальнолюдський смисл якої являє собою основу, що зв'язує етичні вчення в єдиний контекст розвитку науки етики як філософської дисципліни.
Список літератури
1. Анисимов С. Ф. Мораль и поведение. М., 1979.
2. Анисимов С. Ф. Мораль как сторона человеческой деятельности // Структура морали и личность. М., 1977.
3. Архангельский Л. М. Возможности применения системного подхода в этике//Методология этических исследований. М., 1982.
4. Архангельский Л. М., Титаренко А. Й. Диалектика развития в этике // Материалистическая диалектика как общая теория развития. М., 1983.
5. Василенко В. А. Мораль и общественная практика. М., 1983.
6. Давьідов Ю. Н. Этика любви и метафизика своеволия. М., 1989.
7. Иванов В. П. Человеческая деятельность — познание — искусство. К., 1977.