ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ ЕТИКИ
Поряд із зазначеною тенденцією в естетиці й рідше в етиці, позначуваній «гносеологізмом» і орієнтованій на пі¬знавальний характер категорій, розвивається тенденція розглядати етику як нормативну науку. В своїй основі да¬не питання пов'язане з вивченням специфіки моральної свідомості. Одначе внаслідок указаних вище змін етика вивчає норми, вимоги, приписи моралі з метою подальшо¬го впливу на процеси їх засвоєння людьми та реалізації в поведінці у відповідності з інтересами суспільства. В нор¬мах, приписах, вимогах, поставлених перед особистістю, етика формулює потреби суспільства.
У своєму граничному вираженні дана тенденція позна¬чилася у тлумаченні етики як науки про етикет. Такий «спад» етики пов'язаний з тим, що норми моральності, втрачаючи свій стрижень, загальнолюдський смисл, пов¬ноту та об'ємність у вираженні моральності, формалізую¬чись, стають засобом маніпулювання свідомістю людей, який випливає з позаморальних джерел, що привнесені стереотипами, котрі виражають реальну моральність пев¬них соціальних сил.
Різні за своїм конкретним змістом, за своєю сутністю, ці явища, в яких відтворюються реальні зміни в мораль¬ності, виникають не з вини етиків. Разом із тим розуміння суті цих змін, їх відповідне відображення в етичних знан¬нях становить основу для критичного аналізу знань про моральність. Інакше кажучи, осмислення етикою змін у моральності, що відбуваються в конкретні періоди розвит¬ку суспільства, вимагає урахування її (моральності) все-історичного характеру, з'ясування причин, котрі приводять до тих чи інших змін.
За довільного тлумачення етики як науки, яка виходить із того, що в її категоріях безпристрасно відображені реа¬лії морального у притаманній їм умоглядній формі, з'ясу¬валося, що ці реалії не можна перевести в норми, розкри¬ти своєрідність нормативності моральної свідомості, її імперативний характер. У той же час у нормах моралі, що регулюють поведінку людей, проявляється її соціальна функція. Не торкаючись питання про те, з чого виводилася ця функція і як вона пояснювалася в етиці, зауважимо, що її наявність не викликає сумніву.
Соціальна сутність моралі — одна з її основних харак¬теристик, що мають основоположне для розуміння моралі значення. Тому пояснення нормативного характеру мораль¬ної свідомості передбачає розкриття соціальної сутності моральних норм. Просте констатування їхньої соціальної сутності безвідносно до своєрідності її прояву в моральній свідомості є недостатнім.
Нормативний характер моральної свідомості розкриває себе лише за умови, що норми, стосовно яких людська поведінка розглядається як моральна чи аморальна, в сво¬їй безумовності покладають критерій, освячений історією людства, спресований у його досвіді. Своїми коренями цей критерій сягає основи, іманентної людському розвиткові й проявленої з силою закону, котрий людство засвоїло й за¬кріпило в своїй життєдіяльності. Щодо вказаного закону його історичні модифікації також оцінюються як моральні чи аморальні.
Така розробка питання про специфіку моралі, вираже¬ної в її нормативності, пов'язана з пошуком підходу, в яко¬му б мораль постала в цілісності, в тісному зв'язку з тими глибинними основами, котрі розкривають сенс її виникнен¬ня, її необхідність для людського розвитку. Відсутність такого підходу позбавляє етику можливості синтезувати знання, здобуті в різних аспектах вивчення моральності, розкривати соціальну сутність останньої в єдності бага¬тьох її чинників. Однак застосовуючи до неї як до склад¬ного об'єкта метод редукціонізму, розчленовуючи мораль на частки, прості, формалізовані системи, етичні дослі¬дження не фіксували власне моральне, не помічали живої, вираженої в духовних почуттях безпосередності прояву його змісту. З огляду на це соціологічні дослідження здійснювалися безвідносно до специфіки морального.
Подібно до того як рівень естетичного розвитку особис¬тості визначався за бібліотечним формуляром, кількістю відвідань кіно, театру, рівень культури — за кількістю па¬лаців культури, проведених там вечорів і т. п., моральний рівень визначався за кількісними результатами праці, дис¬ципліною в колективі. З аналізу відносин у виробничих колективах незмінно виводився принцип колективізму як один із основних принципів моральності, в якому узагальнюється рівність в її суто людському змісті. Ця рівність становить сенс моральної спільності людей.Прагнення етичної думки подолати такі викривлення поняття моральності, породжені однобічним до неї підхо¬дом, пошук способу пізнання, адекватного її специфіці, приводять до появи аксіологічного підходу до моралі, роз¬робки її як нормативно-ціннісної системи. Цілком виправ¬даний сам по собі даний аспект у розвитку етики не міг бути використаний як методологічна основа в пізнанні фе¬номена морального, оскільки сам потребував такого більш загального підходу до проблем моральних цінностей, який відкривав би можливість для аналізу їх генезису та меха¬нізму переходу до норм.
Вирішення цих проблем було неможливе без звернення до широкого контексту, що охоплював універсальний ха¬рактер людської діяльності. Тільки таким чином і можли¬ве з'ясування сенсу моральності, специфіки її виникнення й вираження в моральних цінностях. Без таких знань до¬слідження прирікалися лише на описування моральних цінностей.