ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ ЕТИКИ

Закон, що карає кожного, хто зазіхне на спільне благо, запроваджений Креонтом на захист спільності й безвіднос¬но до особистішої, внутрішньої, моральної форми співвід¬несеності доброчесності з благом, перетвореної лише у співвіднесеність блага кожного з благом усіх, закон у його раціональному вираженні, що відкидає почуття людини,— такий новий спосіб регуляції зв'язку людини з суспільст¬вом, а точніше — підпорядкування інтересів людини інте¬ресам суспільства. Закон приходить на зміну моральній формі зв'язку, що втратила здатність дієво регулювати життя спільності.

Цей невеликий екскурс в історію покликаний служити глибшому розумінню історичного характеру моральності. Без такого розуміння наші уявлення про особливості етич¬них знань, які вбирають у себе загальнолюдський харак¬тер моральності, і його прояви в історично-конкретному змісті моралі були б неповними. Неповним залишалося б і наше розуміння виникнення загальнолюдських мораль¬них норм, корекцій, що визначають специфіку норматив¬ності моральної свідомості.

Пройшовши шлях від найпростіших норм моралі до сут¬ності людини, підносячись до основ цієї сутності через аналіз людської гідності, ми охопили три рівні в пізнанні етикою свого предмета відповідно до його вираження в єдності загального, особливого та індивідуального.Узагальнюючи розглянуте, можемо зробити такий вис¬новок. Перший доступний емпіричному аналізові рівень у пізнанні моральності має описовий характер, що констатує наявність даного, історично-конкретного змісту моральних відносин між індивідами у відповідності зі змістом норм, у яких їхні загальнолюдські основи проглядаються крізь призму змісту моральності в більшій чи меншій мірі. На даному рівні розкривається характер нормативності мора¬лі, але не основи його своєрідності.

Емпіричному аналізові відкривається конкретний зміст норм у їхньому безпосередньому вираженні в моральних стосунках людей у контексті їхньої життєдіяльності. Тому дослідження здійснюються в союзі етики з соціологією, історією, соціальною психологією. Можливості емпіричного аналізу, регламентовані індивідуальним моральним досві¬дом, вираженим в життєдіяльності людей, розширюються з боку виявлення загального в моральній свідомості індиві¬дів. Це досягається з допомогою соціологічних досліджень, психології. В зазначених межах і здійснюються інтерпре¬тації моральності етикою на описовому рівні.

З попередніх міркувань ми мали можливість переко¬натися в тому, що за всіх історичних змін змісту мораль¬них норм і відповідних тлумачень їх через поняття належ¬ного, блага, прагнення до задоволення і т. п. критерій їх визначення залишався за межами індивідуального мо¬рального досвіду, як і за межами його узагальненого вира¬ження в моралі даного суспільства.

Виявлення критерію, стосовно якого ми визначаємо норми моральності, в тому числі й історичні зміни в нор¬мах, передбачає розкриття специфіки моральності. Ми й здійснили такий підхід, пояснивши норми через поняття гідності. При вирішенні цього завдання виникла ще одна проблема: як підійти до розкриття гідності? Одержаний результат залежатиме від того, чи вдовольнимося ми опе¬руванням знань, які розглядають гідність як етичну категорію в її суто пізнавальному значенні як результат тео¬ретичного пізнання (тобто як категорію, в якій відбито якусь моральну якість особистості), чи будемо розглядати гідність як продукт специфічно людських відносин, у процесі розгортання яких і відбувається самоусвідомлення ін¬дивідами своєї людської цінності, їхнє людське самови¬значення. Інакше кажучи, йдеться про те, чи будемо ми розглядати гідність як категорію, доступну етичному знан¬ню, чи як категорію, аналіз якої має здійснюватися в рам¬ках моральної свідомості.

У першому випадку поняття гідності не співвідносне з нормою, якщо тільки й її не віднести до продукту етики. Зауважимо, що в недавньому минулому такі тенденції в розвитку етичної думки досить добре проглядалися. Та й сьогодні ці тенденції подубуємо у висловлюваннях типу: обов'язок — високе моральне зобов'язання підкорення волі й поведінки згідно з обраними моральними цінностями. Звичайно, говорити в цьому разі про специфіку мораль¬ності — форму виконання обов'язку — моральних цінностей не доводиться.

У другому випадку почуття власної гідності набуває прямого зв'язку із нормою через моральні відносини й роз¬глядається таким чином як процес нормотворчості, здій¬снюваний індивідами в моральних відносинах. Оскільки цей рівень аналізу і є власне етичним, тобто безпосередньо пов'язаним з аналізом моральності, то слід визнати, що знання, набуті в першому випадку, в тому числі й про збіг моральної свідомості й етичного знання, неправильні й виключають можливість тлумачення гідності як продук¬ту етичного пізнання.

Разом із тим практика показує, що узагальнений у мо¬ральних цінностях зміст існує реально в площині мораль¬них відносин індивідів згідно з нормами людяності. Як ми мали можливість переконатися, почуття людської гід¬ності, так само як і щастя, совісті, обов'язку, виникають із певних моральних взаємин між людьми, виражають їхню сутність. За всіх історичних змін зміст цих взаємин виражений у формі почуттів, а не понять, виникає й реа¬лізується в живій безпосередності морального відношення, втілюється у нормах, становить їхню основу.