ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ ЕТИКИ

Виражений у системі взаємопов'язаних понять зміст філософської теорії реалізується у способах аналізу мо¬ральності й становить методологічну основу етичної на¬уки. Будучи, отже, сферою практичної філософії, її кон¬кретним, етика ніби вивіряє філософські знання, абстракт¬но-конкретні за своїм характером. Слід зауважити, що в своєрідній ролі, яку етика відіграє в філософії — вивіря¬ти її ідеї про людство через їх реалізацію у взаєминах між людьми,— й полягає гуманістичний смисл етики, який визначає її роль у системі філософських знань.

У цьому зв'язку хотілося б звернути увагу на те, що при обговоренні нового підручника з філософії (Введение в философию: В 2 ч. М, 1990), зокрема щодо міркувань про поворот її до людини, гідне повернення етики в лоно філософії розглядалося як умова гуманізації останньої. Висловлені провідними філософами судження з цього пи¬тання мають надзвичайно актуальне значення як для кар¬динальної перебудови філософії так і для розвитку етики.

Протягом досить тривалого періоду етика спрямовує свої зусилля на звільнення від рамок, які сковують її роз¬виток і в які вона була втиснута філософським раціоналіз¬мом. Таким чином, не без участі філософії, що ще, раз свід¬чить про найбезпосередніший їхній (етики й філософії) зв'язок, етика потрапила в лещата редукціонізму — «на¬укового методу» так званих «точних наук», втративши при Кара-Мурза С. Г. Наука й кризис цивилизации // Вопр. философии. 1990. № 9.

Вступающему на трудннй путь философствования // Коммунист. 1990. №15. цьому підстави для розрізнення етичного знання й мораль¬ної свідомості, критерії для визначення моральних ціннос¬тей, їхнього сенсожиттєвого для людського розвитку ха¬рактеру.

Етика випадає з системи філософських наук у процесі зміни акцентів у розумінні науковості теорії, що значною мірою було пов'язане з наступом редукціонізму. Закріп¬люється її належність до наукових дисциплін. Таке пере¬творення етики мало серйозні наслідки для її розвитку.

Моральна діяльність є способом існування суспільної сутності людини, способом її безпосереднього вияву в люд¬ській чуттєвій діяльності. Філософський раціоналізм, абсолютизуючи раціональне й виключаючи з нього роль і зна¬чення почуттів у розвитку людини та її пізнанні, визначив одномірний підхід до моральності. Викривлене, однобічне уявлення про неї, зумовлене її раціональним обґрунтуванням, безвідносністю до духовних почуттів, обмежувало ро¬зуміння специфіки моральності. В результаті співвіднесе¬ний зі здоровим глуздом раціональний характер мотивів і принципів моралі виявився зведенням моральної діяльності до поведінки.

Виражена в моральному способі існування суспільна сутність людини втратила чіткість зображення, перестала проглядатися у ставленні до іншого як до людини, в фор¬муванні людяності. Реалізація в безпосередності взаємо¬відносин між людськими, суспільними індивідами постала не як духовна, людська чуттєва діяльність, регульована почуттям обов'язку, совісті, гідності, а як поведінка, що відповідає приписам, нормам, правилам, котрі в найкра¬щому випадку були зумовлені здоровим глуздом.

Таке вирішення питання про своєрідність моральності послужило підставою для розгляду моралі як простого об'єкта, застосування методу редукціонізму в етичних до¬слідженнях моральності, спроби розчленування останньої на формалізовані частки, вимірювані кількісно. Тепер не¬доступні редукціоністському поглядові моральні почуття обов'язку, совісті, честі, гідності розглядаються як етичні категорії, тобто як такі, в яких відображені наукові знан¬ня про моральність. Отже, моральні почуття, цінності по¬стали не як результат певним чином здійснюваних відно¬син між людьми, узагальнений у цьому процесі й закріп¬лений у системі категорій моральної свідомості, цінностях, а як продукт мислячої голови. Положення про те, що ети¬ка створює категорії, відображаючи (теоретично пізнаючи) виражені в поведінці особистості її суспільні якості, по суті означало ототожнення етичних знань і моральної свідомості, раціоналізацію останньої. Розглянуті стосовно особистості взагалі або ж стосовно її поведінки взагалі суспільні якості та властивості як фундамент етичних ка¬тегорій могли бути виведені тільки з позаморальних дже¬рел, якими виступали праця, економічні відносини, класова належність, потреби суспільства, їх і пропонувалося усві¬домити людям через систему категорій, тобто з допомогою етики, щоб керуватися таким чином сформованими умо¬глядними мотивами в своїй поведінці.Посередництво етики, котра взялася виразити мораль¬ність мовою так тлумаченої наукової теорії, по суті, спо¬чатку передбачало умоглядний характер моральної свідо¬мості, що цілком природно при виведенні моралі з позаморальних джерел. Втрата предмета дослідження дістала вираження і в тому, що мораль визначалася як сукуп¬ність норм, вимог, приписів, поставлених суспільством пе¬ред особистістю відповідно до виникаючих у його розвитку потреб. Таким чином мораль наближалася до права, а то й ототожнювалася з ним через тлумачення її регулятивної функції в плані приборкання індивідів.