Ренесанс та епоха Відродження

Віньйола (Vignola) (справжнє прізвище Бароцці, Barozzi) Джакомо да (1.10.1507, Віньйола, Эмілія-Романья, — 7.7.1573, Рим) — італійський архітектор. Представник Пізнього Відродження. Віньойла вчився у Римі з 1534 року у Б. Перуцці та А. да Сангало Молодшого, працював у Франції (1541-43) та у Болоньї (1543-73). Знаменитий теоретик, автор класичного трактату "Правило п’яти ордерів архітектури" (1562). В своїй творчості він прагнув до урочистої монументальності споруд, до розвитку просторової композиції вглиб, до збагачення традиційних схем планування палацу, вілли, церкви. В. побудував першу овальну в плані церкву Сант-Андреа на Віа Фламініа у Римі (1555), завершив палац Фарнезе в Капраролі, поблизу Вітербо (1558-73), створив величний круглий двір.

Перуцці (Peruzzi) Бальдасаре (1481, Сієна—1536, Рим) — італійський архітектор та живописець. Співпрацював з Браманте та Рафаелем; після смерті останнього керував будівництвом собору св. Петра в Риме, дотримуючись в основному центричного плану Браманте. В творчості П. принципи Високого Відродження поєднуються з маньєристичними віяннями. Якщо для ранніх будівель (Вілла Фарнезіна в Римі, 1509-1511) характерні ліричність та вишукана легкість форм, то пізніше Палаццо Масімо аллє

Колонне (Рим, 1536) відрізняється вже різкими контрастами елементів, напружено-динамічним зв’язком композиції з міським середовищем.

Скульптура. Змінилося розуміння скульптури: тепер за часів Ренесансу в Італії вона розташовувалася не в ніші чи під балдахіном (у храмі), а лишалась відкритою для огляду з усіх боків. Її місце — в галереї, у залі, палаці, нерідко (як і в Древній Греції) на площі міста. Та навіть у соборі статуя відокремилася від стіни чи колони, стаючи не лише деталлю інтер’єру, але й цінним витвором майстра. Перші роботи в дусі нових віянь були

-15-підготовлені майстром Ніколо Пізано (рельєфи кафедри баптистерія у місті Пізе; період треченто); в них простежується очевидний вплив античності. Засновник архітектури італійського Відродження Філіпе Брунеллескі ще у 1401 році, беручи участь в конкурсі скульпторів, виконав бронзовий рельєф "Принесення в жертву Ісака" (Національній музей, Флоренція) для дверей флорентійського баптистерія. Цей рельєф, який виділяється реалістичним новаторством, оригінальністю та свободою композиції, можна назвати першим шедевром ренесансної скульптури.

Славетним майстром ренесансної скульптури Італії є Донателло (1386-1466) — представник Раннього Відродження. Він першим представив оголене тіло — новий тип круглої статуї та скульптурної групи, живописного рельєфу. Донателло (Donatello; Донато ді Ніколо ді Бето Барді, Donate di Niccolo di Betto Bardi) (1386 — 1466 Флоренція), італійський скульптор. У 1404—07 рр. працював у майстерні Лоренцо Гіберті. В 1425—38 рр. мав спільну майстерню з архітектором Мікелоццо. Працював головним чином у Флоренції, а також у Сієні (1423—34 та 1457—61), Римі (1430—33), Падуї (1444—53). У 1451 відвідав Мантую, Венецію, Феррару. Творчість Д., що увібрала демократичні традиції культури Флоренції 14 ст., являє собою одну з вершин розвитку мистецтва флорентійського кватроченто. В ньому втілилися властиві мистецтву Відродження пошуки нових, реалістичних засобів відображення дійсності, прискіплива увага до людини та її духовного світу. Донателло одним з перших художньо осмислив досвід античного мистецтва у створенні класичних форм та видів скульптури (вільно розміщені статуї, настінний надгробок, кінний пам’ятник, „живописний рельєф”) Першим витворам Донателло, що дійшли до нас (статуї пророків для бокового порталу флорентійського собору, 1406—08) ще властиві готична скованість, подрібненість лінійного ритму. Однак вже мармурова статуя св. Марка, виконана в 1411—13 рр. для фасаду церкви Орсанмікелє, є скульптурою Ренесансу. Вона відрізняється чіткою тектонікою побудови фігури, спокійною величчю та силою. У створеній для тої ж церкви статуї св. Георгія (мармур, 1416, Національний музей, Флоренція) майстер зобразив ренесансний ідеал воїна-героя, надав образу внутрішньої зібраності та напруги, патріотичного громадського звучання. Виконані Донателло в 1416—35 рр. спільні з помічниками статуї пророків для кампанели флорентійського собору (мармур, Музей собору, Флоренція) являють собою галерею гостро індивідуальних образів, сповнених суворої правди. У 1420-рр він, розвиваючи ідеї Ф. Брунеллескі, випрацьовує так званий живописний тип

рельєфу, створюючи враження глибини простору за допомогою лінійної перспективи, точного розмежовування планів та поступового зниження висоти зображень (рельєф «Бенкет Ірода» на бронзовій купелі сієнського баптистерія, 1423—27рр). У співдружності з архітектором Мікелоццо він створює ренесансний тип настінного надгробку з античним саркофагом (на якому спочиває фігура померлого), с алегоричними фігурами та величним

-16-ордерним обрамленням (надгробок папи Іоанна XXIII, мармур, бронза, 1425—27рр, баптистерій, Флоренція). Перебування Д. в Римі на початку 1430-х рр. поглибило інтерес художника до античної спадщини. Враження від античного мистецтва втілилися у святковості та вишуканості рельєфу «Благовіщення» з пишним декором (так званий олтар Кавальканті, вапняк з позолотою, теракота, 1428—33рр, церква Санта-Кроче, Флоренція), у співочій трибуні флорентійського собору з фігурами «путті» (мармур з мозаїкою та позолотою, 1433—39, Музей собору, Флоренція). Ренесансним перетворенням античних форм відмічена і бронзова статуя Давида (1430-х рр.) — перше оголене зображення людини у статуарній скульптурі Відродження. У 1434—43рр. Донателло оформляє інтер’єр Старої сакристії церкви Сан-Лоренцо у Флоренції, де ним спільно з Брунеллескі створюється новий тип синтезу мистецтв, для якого характерна рівнозначність архітектурних та скульптурних форм. Найвищий розквіт його творчості пов’язаний з падуанським періодом. В Падуї Д. створив перший світський монумент епохи Відродження — кінний пам’ятник кондотьєру Гаттамелате (бронза, мармур, вапняк, 1447—53рр). Для церкви Сант-Антоніо в Падуї Д. виконав у 1446—50 один з найбільш крупних скульптурних олтарів епохи Відродження: статуї та рельєфи у строгому ордерному обрамленні. У рельєфах олтаря багатофігурні сцени, життєві та драматичні, майстерно розгорнуті в ілюзорнім просторі. Пізні твори Д., створені в умовах кризи демократичних традицій треченто та раннього кватроченто, сповнені гострої експресії та духовного надлому (статуя Марії Магдалини, розфарбоване дерево, 1450-і рр., баптистерій, група «Юдіф та Олоферн», бронза, 1456—57рр, площа Синьйорії, рельєфи двох кафедр церкви Сан-Лоренцо, бронза, 1460-і рр., завершені учнями Д., — все у Флоренції). Вплив творчості Д. на розвиток італійського мистецтва епохи Відродження було величезним. Досягнення Д. були сприйняті багатьма скульпторами кватроченто, а також живописцями Паоло Уччелло, Андреа дель Кастаньо, Андреа Мантеньєй ті іншими. Витвори Донателло вивчали Мікеланджело и Рафаель.