Ренесанс та епоха Відродження

§2. Архітектура, живопис, скульптура Північного ВідродженняВ інших країнах Європи Відродження припадає на одне XVI століття. Поняття „Північне Відродження” за аналогією сприймають, як щось подібне до Італійського. Однак, коли в Італії Ренесанс мав первинний сенс — відродження традицій античної культури, то в інших країнах насправді, нічого не „відроджувалося”: там пам’яток та згадок античної епохи було обмаль. Мистецтво Нідерландів, Німеччини та Франції (головних осередків Північного Відродження) у XV ст.. розвивалось як пряме наслідування готики, як її внутрішня еволюція у бік „мирського”. Релігійні війни, боротьба з католицькою церквою — Реформація, Селянська війна, революція в

-21-

Нідерландах, драматичний пік Столітньої війни у Франції та Англії, криваві сутички католиків і гугенотів у Франції. Здавалось, клімат епохи не сприяв становленню ясних та величавих форм Високого Ренесансу в мистецтві.

І дійсно: готична напруженість в Північному Відродженні не зникає. Сплав італійських настроїв із самобутніми готичними традиціями складає своєрідність стилю Північного Відродження. Відтак у місцевому мистецтві більше внутрішніх протиріч, скутості, напруженості; види мистецтва розвивалися неодночасно; проте дуже рано почалися реалістичні пошуки (хоча і не систематизовані, як в Італії), інтерес до індивідуальності людини, її оточення, інтер’єру, натюрморту, пейзажу. На зламі XIV-XVст. в Бургундії, (колишній центр лицарського готичного мистецтва) вихідці з Нідерландів - живописці Жан Малуель, Анрі Бельшоз, Мельхіор Брудерлам та особливо скульптори Клаус Слютер и Клаус де Верве підготували розвиток реалізму в Нідерландах та Франції. В XVст. у Нідерландах італійський, пов’язаний з традиціями готики. Художники нідерландського Відродження (Ян ван Эйк, Робер Кампен, Петрус Крістус, Рогір ван дер Вейден, Дірк Баутс, Гертген тот Сінт-Янс, Хуго ван дер Гус, Ханс Мемлінг) не прагнули до раціоналістичного усвідомлення загальних закономірностей буття, були далекими від науково-теоретичних інтересів та захоплення античною культурою. Прогресивний розвиток нідерландського мистецтва на початку XVI ст. спричинений розвитком портрета, елементів побутового жанру, пейзажу, натюрморту (Квінтен Масейс, Лука Лейденський, Йоахим Патинир, Пітер Артсен), посиленням інтересу до фольклору (Хієронімус Босх, Пітер Брейгель). Архітектура в Нідерландах, як і в решті країн Північного Відродження у XV ст.. зберігала традиційний готичний вигляд, однак у XVІ ст. запозичення в Італії ордерних принципів призвело до вироблення місцевого стилю, де ордер відігравав переважно декоративну роль (Крістіан Сіксденірс, Корнеліс Флоріс). В такому дусі будувалися ратуші, приміщення цехів та гільдій, міські будинки з вузькими фасадами і високими фронтонами.

Найбільш драматичним і короткочасним був розквіт мистецтва Відродження у Німеччині. У XV століття повільно проявлялися світські життєствердні риси у живописі (Лукас Мозер, Ханс Мульчер, Мартін Шонгауер), який увібрав у себе вплив як Нідерландів, так й Італії. Німецьке Відродження — незвичайно яскравий спалах творчої енергії наприкінці XV — на початку XVІ ст.ст. — відрізняється складним сплетінням старого і нового, національного та італійського, світського і релігійного, ідей Реформації і гуманізму. Універсальність та складність мистецтва Альбрехта Дюрера, екстатичне палання фарб, інтенсивність радісних і трагічних емоцій у творчості Матіса Нітхардта, декоративність і фантастика у Лукаса Кранаха та в пейзажах Альбрехта Альтдорфера, гуманістичний лад, ясність та завершеність портретів Ганса Гольбейна, гостра публіцистичність станкової та книжкової графіки утворюють грані німецького Відродження. Воно

-22-

яскраво виявило себе і в скульптурі, що спиралася на реалістичні народні риси німецької готики (Тільман Ріменшнейдер, Фейт Штос, Адам Крафт, Петер Фішер). Хвиля яскравих пошуків торкнулася й архітектури, захоплюючи церковне, громадське, палацове будівництво, приватні будинки та містобудівництво. Імпозантність і багатий декор характерні для кам’яних, цегляних, фахверкових споруд. Феодальна реакція швидко і трагічно обірвала розвиток німецького Відродження, давши дорогу маньєристичному мистецтву.Розвитку мистецтва Відродження у Франції сприяли багаті традиції місцевої готики, знайомство з античною традицією, систематичні зв’язки з Італією та Нідерландами, а з 2-ої половини XV ст. (після завершення Столітньої війни) могутнім фактором культурного об’єднання стала централізація держави. Тут працювали нідерландські мініатюристи (особливо брати Лімбург), які тонким сприйняттям дійсності, прагненням до правильної передачі простору та об’єму підготовили успіхи французького мистецтва XV ст. з його витонченістю, ліризмом та рідкою гостротою спостереження (скульптура Мішеля Коломба, мініатюры Жана Фукє і Симона Марміона, картини Муленського майстра та Жана Фукє). У XVІ ст. французьке Відродження досягає розквіту у світській реалістичній скульптурі Жана Гужона, Жермена Пілона, П’єра Бонтана, майстрів живописного та олівцевого портрету Жана й Франсуа Клуе, Корнеля де Ліона, Етьєна Дюмустьє. Придворна культура стимулювала і розвиток маньєризму (т.зв. школа Фонтенбло). Для французького Відродження характерно блискучий розвиток світської архітектури: у XV ст. формується тип особняка-"готелю", а в XVІ ст. — палацова архітектура (П’єр Леско, Філібер Делорм, Жак Дюсерсо, Жан Бюлан). Делорм (Delorme, de l'Orme) Філібер (около 1510-15, Ліон, - 8.1.1570, Париж), французький архітектор Відродження. В 1533-36 жив у Римі. Роботи: замок-палац Анє в області Орлеане (з 1547), в Парижі — палац Тюїльрі (з 1564) та гробниця Франциска I в церкві Сен-Дені (з 1547) та інші. В його дещо важкій архітектурі одночасно поєднуються ордерні та готичні елементи. Запровадив "французьку колонну" (с декорованими поясами), "арки Делорма" (дерев’яні ферми для перекриття великих прорізів). Самобутній сплав готичних та ренесансних форм змінюється у 2-й половині XVІ ст. послідовним застосуванням регулярної паніровки та класичних ордерів.