Ренесанс та епоха Відродження

Високий етап італійської архітектури Відродження ознаменувався боротьбою героїчного характеру за ренесансні ідеали. Титанічна міць образів, сповнених духовної та фізичної активності. Класичний стиль Високого Відродження в архітектурі сформувався у Флоренції, потім були створені монументальні пам’ятники у Римі, а пізніше центром стала Венеція. В архітектурі (Донато Браманте, Рафаель) гармонія, монументальність, чітка врівноваженість образів досягли апогею. Виникли великі архітектурні ансамблі, що вражали цільністю задуму та багатством композиційних прийомів.

Донато Браманте (Bramante) (1444-1514) — італійський архітектор епохи Відродження (ранній та високий етап італ. архітектури). Юність провів в Урбіно, де познайомився з провідними гуманістичними ідеями П’єра делла Франческі та Лучано Лаурані. У 1477 р. переїхав до Мілану, де зацікавився архітектурними пошуками Леонардо да Вінчі. Спершу виступав, як живописець, що відобразилось і на його архітектурній роботі — реконструкції церкви Санта-Марія пресо Сан-Сатіро у Мілані (1479-83): перспективний розпис та рельєф на склепінні хору; там були змальовані гармонічні центричні композиції сакристії та невеликої капелли Зняття з хреста. У храмі Санта-Марія делла Граціє у Мілані (1492-97) Браманте створив хор та світле просторе перехрестя, увінчане легким куполом;

-13-

цільність задуму поєднується тут з традиційною для архітектури Ломбардії

декоративністю. Браманте належить основний задум собору в Павії (1488-1492), з куполом, високо піднятим на 8 струнких стовпах. Переїхавши в 1499 році до Риму, Браманте посів провідне місце серед архітекторів, які створили загально італійський стиль Високого Відродження, вплинувши на все європейське будівництво (фасад палацу Канчеллєрія; двір церкви Санта-Марія делла Паче (1500-04); маленька купольна каплиця-ротонде Темп’єтто, що знизу була оздоблена римсько-дорійською колонадою (на подвір’ї монастиря Сан-П’єтро ін Монторіо; 1502). З 1503 року Браманте вів за дорученням папи Юлія II великі роботи у Ватикані. Тут ним створено двір Сан-Дамазо (1510; завдовжки 300 м), двір Бельведера (1503-45) з нішею для турнірів та видовищ (провісник майбутніх віл). До кінця життя італійський метр проектував та будував собор св. Петра в Римі. Ним було запропоновано центричну споруду з планом у вигляді вписаного у квадрат хреста, з міцним сферичним куполом, чотирма малими куполами та баштами у кутах. Проект, на жаль, не був здійснений, проте його ідеї втілились у багатьох центрально-купольних спорудах Італії та інших країн.З другої чверті XVI ст. мистецтво Італії переживає гостру кризу. Це час пізнього періоду в архітектурі (1530-1580 рр.). Виникло суб’єктивно витончене мистецтво маньєризму, яке виразило розчарування в ідеалах Відродження. В архітектурі цього часу (Мікеланджело, Джакомо да Віньйола, Джуліо Романо, Бальдасаре Перуцці) струнка тектоніка поступається місцем великій напруженості, а іноді і конфлікту сил; разом з тим збільшується інтерес до просторового розвитку композиції, будинок втрачає замкнутість ті підкоряється містобудівному задуму, ансамблю, природному середовищу. Ці риси виявляються в архітектурі Північної Італії (Андреа Паладіо, Мікелє Санмікелє, Якопо Сансовіно), що довше зберігав життєрадісний характер архітектурних образів. Ренесансні типи громадських будинків, вілли, палацу, принципи композиції міської площі та району отримали у цей час особливо багату та складну розробку. Криза гуманізму та Відродження готувала основу для нових тенденцій, що розвинулись у наступні епохи.

Мікеланджело Буонаротті (1475, Капрезе, тепер Капрезе-Мікеланджело, Тоскана —1564, Рим) — італійський скульптор, живописець, архітектор та поет. Знаменита фігура Відродження, титан Ренесансу. В останні 30 років свого життя Мікеланджело захоплюється архітектурою. В його роботах панує пластичне начало; у створенні динамічних контрастів велику роль грають насичені світлотінню рельєфи стіни, пілястри, пластично виражені лиштви, «великий ордер». Споруди Мікеланджело готують основу для бароко, проте лишається велична тектонічність Ренесансу. У 1523-1534 рр. метр зводить будівлю бібліотеки Лауренціани у Флоренції (до 1568 за його моделлю завершено вестибуль бібліотеки зі сходами). З 1546 року і до кінця життя головним трудом М. було зведення собору св. Петра та

-14-

будівництво ансамблю Капітолія у Римі — духовного і світського центрів «вічного міста» (обидві роботи завершені за планами архітектора після його смерті). Згідно задуму М. площа Капітолія набула трапецієподібного плану; вона замикається палацом Консерваторів, з двох боків — симетричні палаци, до відкритого боку Капітолія ведуть сходи, а в центрі підноситься кінний монумент Марка Аврелія. На Капітолі він вперше створив площу, відкриту для простору міста, продемонструвавши глибоке розуміння законів оптичного сприйняття архітектури. Будуючи собор св. Петра, Мікеланджело дотримався принципу центричності (згідно плану Браманте), однак домігся більшої злитності композиції та безумовної переваги простору. За життя Буонаротті була зведена східна частина собору з тамбуром грандіозного купола, а сам купол побудував після смерті Мікеланджело Джакомо делла Порта, дещо подовживши пропорції. Творчість великого митця — один з факторів, що стимулював розвиток маньєризму, проте, на відміну від маньєристів, він зміг до кінця зберегти та виразити у своїх творах любов до людини, віру в її велич та красу.