Ренесанс та епоха Відродження

У Римі досягає зрілості талант Р.-портретиста; в портретах він передає передусім стійкі риси характеру персонажів, наприклад: стриману владність Юлія II (1511, Галерея Уфіци, Флоренція), гордовитість невідомого кардинала (1512, Прадо, Мадрид), душевну м’якість "Жінки у покривалі" ("Донна велата", 1513, Галерея Палатина) та інші. В римських мадоннах Рафаеля настрій ідилії поступається глибокому почуттю материнства ("Мадонна Альба", 1510-11, Національна галерея, Вашингтон; "Мадонна ді Фоліньо", 1511-12, Ватиканська пінакотека; "Мадонна в кріслі", 1516, Галерея Палатина). Найдовершеніший витвір мистецтва руки Рафаеля — це "Сікстинська мадонна" (1515-19, Картинна галерея, Дрезден).

-19-

Виняткове значення має діяльність Р.-архітектора. Після смерті Браманте Р. обійняв посаду головного архітектора собору св. Петра (склав новий, базилікальний план) та добудував початий Браманте ватиканський двір з Лоджіями. В Римі ним побудована кругла в плані церква Сант-Еліджо дельї Орефічі (з 1509) та витончена капелла Кіджі церкви Санта-Марія дель Пополо (1512-20). Р. також побудував палаццо: Відоні-Каффареллі (з 1515) зі здвоєними напівколонами, Пандольфіні у Флоренції (1520 за проектами Р. та архітектора Дж. да Сангалло). В роботах Рафаель незмінно прагнув надати кожному палацу святкового та індивідуалізованого вигляду.

Мистецтво Рафаеля зберігає і донині авторитетність та зразковість.Мікеланджело Буонаротті (Michelangelo Buonarroti; Мікеланьоло ді Лодовіко ді Леонардо ді Буонаррото Сімоні) (1475, Капрезе, тепер Капрезе-Мікеланджело, Тоскана, — Рим), італійський скульптор, живописець, архітектор та поет. У творах М. з великою силою відобразились як глибоко людські героїчні пафосні ідеали Високого Відродження, так і трагічні відчуття кризи гуманістичного світогляду, характерні для Пізнього Відродження. М. вчився у живописця Гірландайо (1488-89) та скульптора Бертольдо ді Джованні (1489-90), проте найбільше вплинули на його творчість роботи Джотто, Донателло, Мазаччо, Якопо делла Кверча та антична пластика. Уже в юнацьких працях [рельєфи "Мадонна біля сходів", "Битва кентаврів", мармур (як і всі наступні скульптурні фігури М.), 1490-92, Каса Буонаротті, Флоренція] вимальовуються головні риси творчості М. - монументальність, пластична міць та драматизм образів, благоговіння перед красою людини. В Римі М. створює статую "Вакх" (1496-97, Національний музей, Флоренція) та групу "Оплакування Христа" (1498-1501, собор св. Петра, Рим). Колосальна статуя Давида (1501-04, Галерея АХ, Флоренція) —уявлення про грізну силу (цю особливість робіт М. сучасники називали terribilitá), про героїчні поривання, міцну силу волі. М. прагнув зобразити готовність громадян встати на захист республіки. У 1505 папа Юлій II запрошує М. в Рим, де йому доручають створення надгробку папи; роботи затягнулись, проекти змінились, і споруда (лише фрагмент задуманого М. величного скульптурно-архітектурного комплексу) була завершена тільки в 1545. Для надгробку М. створив низку статуй, в тому числі "Мойсея" (1515-16, церква Сан-П’єтро ін Вінколі, Рим). Мойсей — титанічна особистість з могутнім темпераментом та силою волі. Для надгробку призначалися ще дві статуї рабів (т.зв. "Повсталий раб" та "Помираючий раб", обидві — 1513-16, Лувр, Париж), задумані як протиставлення прекрасного і сильного юнака, що намагається розірвати пута іншому прекрасному юнаку, і чотири статуї рабів, котрі лишились незавершеними (1532-1534, Галерея АХ, Флоренція), саме по ним добре видно процес роботи М.; скульптор не обробляє блок рівномірно з усіх боків, уявляючи в нетесаному камені майбутній витвір, заглиблюється в блок в одних місцях, лишаючи інші майже не обробленими. Такий метод роботи практично виключає участь помічників. Монументальні живописні цикли Мікеланджело також виконував майже без сторонньої допомоги; це

-20-

стосується грандіозного живописного твору — розписам стелі Сікстинської капелли Ватикану (1508-12). В складній ідейній програмі плафона виділяються такі теми: сцени з біблійної книги Буття, пророки та сівіли, предки Христа та епізоди з Біблії (чудесні звільнення іудеїв). Фрески сприймаються як гімн фізичній та духовній красі людини, як ствердження безмежних можливостей людини. У 1520-х рр. світогляд М. набуває трагічного відтінку. Головний труд цих років — прикрашення статуями Нової сакристії церкви Сан-Лоренцо у Флоренції, усипальниці роду Медичі (1520-34). Дві статуї померлих герцогів позбавлені портретних рис: це ідеальні образи. Біля їх ніг попарно розташовані чотири статуї — символи швидкоплинного часу. Лоренцо в тяжких роздумах, Джуліано у безцільному русі... Це наслідки того глибокого песимізму, який охопив М. перед загибеллю свободи Італії (в процесі Італійський війн, 1494-1559 рр..) та кризою ренесансних ідеалів. Під час облоги Флоренції військами імператора та папи (1529) республіка призначає М. головою фортифікаційних робіт. Після падіння міста М. працює над завершенням капелли Медичі, а в 1534 назавжди переїжджає в Рим. В Римі М. пише величезну фреску "Страшний суд" на олтарній стіні Сікстинської капелли (1536-41); у цій композиції з могутніми оголеними тілами, центральним персонажем виступає юний та героїчно прекрасний Христос — нещадний суддя над людством. Болісним трагізмом віє від фресок капелли Паоліна у Ватикані ("Розп’яття Петра" та "Звернення Павла", 1542-1550). В останні 30 років життя Мікеланджело звертається до архітектури та поезії. (Про архітектурні роботи майстра чит. вище). Лірику М. відрізняє глибина думки та високий трагізм; у ній М. розповідав про кохання, про самотність художника у ворожому світі, про гіркі розчарування гуманіста. Улюблені віршові форми — мадригал та сонет. Перше видання "Віршів" М. було здійснено у 1623 році. Творчість Мікеланджело — один з факторів, що стимулював розвиток маньєризму. Однак сам майстер зміг до кінця зберегти і виразити у своїх творах любов до людини і віру у її велич та красу.