Ренесанс та епоха Відродження

-5-

Пізнє Відродження (кінець XVI ст.) характеризується кризою гуманізму і усвідомленням прозаїчності буржуазного суспільства. Розчарування гуманістів спричинила грандіозна невідповідність між реальністю та ренесансними уявленнями про людину. Вже у 20-30-х рр.. XVI ст. поряд з Відродженням у мистецтві Італії виникають нові явища. Розлад гуманістичних ідеалів і дійсності зародив невіру у можливість гармонійного розвитку особистості. Декотрі художники відмовилися від класичних принципів для пошуку нових виражальних засобів. Цей напрямок дістав назву маньєризму. Остаточно він сформувався у середині XVI ст., коли характерним стає прагнення відмежуватися від життя, поставити мистецтво вищим від реальності. Маньєризм охоплює Європу. Його впливу не піддається лише Венеціанська школа, яка зберегла вірність гуманістичним ідеалам, хоча і відмовилася від героїки та звернулася до реальних живих людей.

§2. Поширення гуманістичних ідей в країнах Північної Європи

У період, коли культура Італії досягла апогею розквіту (Високе Відродження, XVст.), ренесансні настрої охопили і Європу, так розпочалося Північне Відродження. Гуманістичні ідеї набули широкого поширення і популярності в інших країнах лише після 100 років свого панування в Італії. Однак миттєво гуманістична ідеологія отримала у інтелігенції Франції, Англії, Нідерландів, Німеччини визнання, оскільки переконувала в нових можливостях людини. Вперше Європа змогла об’єднатися на ґрунті не ортодоксально-релігійних ідей, а на основі загальнолюдських, гуманістичних

ідеалів. Так увійшло Відродження в епоху світової культури. Лишаючись християнами, не відрікаючись від Всевишнього, а тільки намагаючись прояснити Його головний задум щодо людини, гуманісти вписали в реальний італійський, а потім і в увесь європейський світ праці, мову та вчені заняття древніх римлян та греків. Європа вперше відчула живий зв’язок часів.Становлення гуманізму в Німеччині. Гуманізм зародився в Німеччині у 1430-их роках. Його перші віяння проявились у період Базельського собору, і через місцеві умови та ідейні традиції країни гуманізм тут набув специфічних відтінків. Німецькі прибічники гуманізму виявляли особливий інтерес до релігійно-етичної та церковно-політичної проблематики. Активному поширенню гуманістичних ідей сприяли філософські вчення німецьких та нідерландських (Нідерланди) містиків „нового благочестя”, рух „браття спільного життя”. Вони наголошували на можливості мирянинові бути істинним християнином, заперечували застарілі непрактичні церковні догмати. Ці громади поважали освіченість, античну літературу, орієнтувалися на ранньохристиянські ідеали, що створювало гарні умови для сприйняття ідей гуманізму. Проте головну роль в популяризації ідеології

-6-

зіграв величезний вплив італійської культури — зразки творчості, ідеї, методи підходів до проблем життя та науки. У Німеччину приїздили італійські гуманісти (Еней Сільвіо Піколоміні (1405—1464), пропагандисти, герольди (поети-мандрівники), що знайомили громадськість зі своїми творчими та інтелектуальними досягненнями. У розвитку уявлень, що прокладають дорогу натурфілософії та пантеїстичним тенденціям XVI ст., значними були заслуги великого німецького мислителя XV ст. Ніколая Кузанського (1401—1464). На відміну від своїх італійських колег, він у філософії звертався не стільки до етики, скільки до проблеми створення світу (як і схоласти у Середні віки). Традиційно розуміючи Бога як творця, він по-новому висвітлив співвідношення Бога та природи. „Бог у всьому і все в Богові”.

Серед гуманітарних наук в університетах більшої переваги для вивчення надавали природознавству (географія, медицина, астрономія), прагнули досліджувати і звеличувати не тільки людину, а й „видимий світ”.

Особлива роль належала книгодрукуванню — великому відкриттю середини XV ст., зробленому в Німеччині Гутенбергом. Видання гуманістичного характеру надходили в Німеччину з Італії, проте до кінця століття, коли зміцнів місцевий гуманістичний рух, зросло значення німецьких видань. Типографії виникли і в інших містах Європи: у Парижі (А. Етьєн), у Ліоні (Е. Доле), в Антверпені (К. Плантен), Нюрнберзі та інших. Тут друкувалась антична та гуманістична література; багато типографів того часу стали видатними гуманістами.

Подібно до того, як гуманізм поширився на теренах Німеччини, так він популяризувався і в інших країнах Північного регіону: Нідерланди, Франція, Англія та інші.

Велику популярність на початку XVI ст. здобуло ім’я одного з провідних представників гуманістичної думки того часу Дезідерія — Еразма з Роттердама (справжнє ім’я — Герхардт Герхардс, 1469-1536). Його Батьківщина — Нідерланди, як гуманіст формується у Парижі. Називаючи свою позицію „Філософією Христа”, Еразм при цьому практично урівнював християнську культуру з культурою „поганською” — античною. Подібна „поганізація” властива всій ренесансній культурі, найбільш виразно виявляється саме у трактуванні Еразма (твір „Похвала глупоті”). Сучасник і близький друг Роттердамського Томас Мор (1478-1535), який певний час обіймав найвищу в Англії державну посаду лорд-канцлера, виступає автором концепції ідеальної (під кутом зору гуманістичних ідеалів того часу) держави. Ним видана книжка у 1516 році про вигаданий острів Утопію (з гр. „неіснуюче місце”), куди потрапляє мандрівник Рафаїл Готлодей. Тут панує справедливий державний устрій, що базується на суспільній власності та рівності. На другому етапі ренесансної доби в творчості її діячів починають домінувати „натуралістичні” мотиви. Межі специфічно „людського” починають „розмиватися”, і, зрештою, людина взагалі перестає вирізнятися на суцільному тлі природи. Пантеїстичні уявлення про світ все більше