Ренесанс та епоха Відродження

-7-

поступаються місцем деїзму (уявлення про те, що, створивши світ, бог надалі цілком „усувається” від участі в „земних справах”, надаючи світові розвиватися за власними законами). Натуралістичне тлумачення філософсько-світоглядних проблем продовжувало наростати (відповідно зменшувалося інтенсивність гуманістичного „звучання”) у творчості таких мислителів Північного Відродження, як М.Копернік, Й.Кеплер, Т. да Браге.Однак порівняно з Італією, процес „гуманізації” європейської спільноти виявився складним. Північне Відродження наслідувало ідеї італійських гуманістів, проте сформувало свою культурну форму реакції на ці ідеї, яка втілилася у рух Реформації і призвела до жорстоких війн. Реформація (з лат. reformatio — перебудова, реформа) являла собою могутній релігійний рух. Він виступав за повернення до витоків, до первинних цінностей віри і вимагав серйозних змін у діючій релігійній католицькій практиці. Батьківщина Реформації — Німеччина. Початок Реформації — виступ у 1517 році Мартина Лютера (1483—1546), який висунув 95 тезисів, де заперечував основні догмати католицизму. Ідеологи Реформації відкидали необхідність католицької Церкви з її ієрархією та духовенства взагалі, права Церкви на земельні багатства, заперечуючи католицьке Священне писання в цілому. Під ідейним прапором Реформації відбувались християнські війни 1524—1526 рр. у Німеччині, Нідерландах та Англійська революція. Реформація заклала початок протестантизму (у вузькому розумінні реформація — проведення релігійних реформ в протестантському дусі). Іспанія, Франція, південь Німеччини і Італія пережили епоху Контрреформації — відновлення авторитету католицької церкви, чому сприяли вогнища інквізиції.

Слід зауважити, що Гуманізм та Реформація не схожі за своїми цілями, проте вони пов’язані. Якщо гуманізм Відродження протиставляв людину потойбічним силам, підносячи її на п’єдестал, то Реформація освятила узаконення земного світу людини.

Отже, італійська культура була провісником античних ідей та творів в Європі. Досвід італійських гуманістів та творців мистецтва дозволив значно швидше засвоїти спадщину античності і нові ідеї іншим країнам, проте саме з італійцями у першу чергу ведеться полеміка під час зрілого та пізнього Відродження.

Спостерігається відмова від ренесансних ідеалів гуманізму, наростання механістичних тенденцій підпорядкування філософії (і всієї культури) натуралістичним ціннісним спрямуванням — все це свідчило про наближення процесу формування нової філософської парадигми („матеріалізм” Нових часів).

-8-

Розділ ІІ. Аналіз художніх видів мистецтв Італійського Ренесансу та Північного Відродження

У ранній період мистецтва Ренесансу здійснюється великий акцент на засвоєнні античності, у зрілому Ренесансі активніше синтезується досвід середньовічної культури, художня система набуває більшої чіткості та розмаїття; пізнє Відродження, закріплюючи художні відкриття епохи, повільно переходить до мистецтва Нового часу.

Одна з основних задач для людини епохи Відродження— збагнути світ, сповнений божественної краси. Найкращим способом осягнути і зрозуміти Божественну красу, розчинену у світі, справедливо визнано роботу людських почуттів. Тому і виникає такий пильний інтерес до візуального сприйняття, звідси — розквіт візуальних видів мистецтва (живопис, скульптура, архітектура). Саме ці мистецтва, за переконанням діячів Відродження, дозволяють більш точно зобразити Божественну красу. Відтак культура Ренесансу, як Італійського, так і Північного, носить чіткий художній характер. Отже, розглянемо особливості архітектури, живопису, скульптури в Італії та в країнах Північного Ренесансу — Німеччині, Франції, Англії, Нідерландах.

§ 1. Живопис, архітектура, скульптура Італії Доби Відродження.

В історії Відродження виділяють три етапи: раннє, зріле та пізнє Відродження. Найбільш тривалими вони були в Італії, де на кожний період припадало майже століття. Італійське Відродження грає особливу роль у всьому західноєвропейському Відродженні, як своєрідний еталон.

Отже, колиска Відродження — Італія. Тут зародилась ця епоха, тому місцевий Ренесанс (до речі, термін «Renissance» запровадив італійський мислитель та художник Джорджо Вазарі; він так назвав період з 1250 по 1550рр. На його думку, це був час відродження античності) має власну періодизацію. Проторенесанс (дученто і треченто – XII-XIII – XIII-XIV ст.), Раннє Відродження (кватроченто XIV-XV ст.), Високе Відродження (чінквеченто XV-XVI ст.), Пізнє Відродження (кінець XVI ст.). Однак Італійське Відродження являє собою не загальнонаціональний рух, а ряд рухів у різних центрах Італії. Цьому причиною є передусім роздробленість країни. Найбільш повно риси Відродження проявилися у Флоренції. Рим Мілан, Неаполь та Венеція також пережили цю епоху, проте не так інтенсивно, як Флоренція. Реабілітація земного виявлялася в ту епоху в Італії насамперед в апології краси світу і людського тіла, плотської любові.