Ренесанс та епоха Відродження

Вступ

Відродження (XIV-XVIст.) (з французької - «ренесанс») — епоха в історії культури та мистецтва, яку з повним правом можна назвати найбільш визначним і яскравим етапом в контексті усієї еволюції людства. У галузі мистецтва Ренесанс виплекав таких видатних митців, як Леонардо да Вінчі, Тиціан, Мікеланджело Буонаротті, Рафаель Санті, Альбрехт Дюрер та інших. Їхні неперевершені твори й досі зберігають своє всесвітнє значення. Відродження як культурний рух розгорнулося у межах XIV- початку XVIІ ст. й охопило Італію, Іспанію, Францію, Німеччину, Англію, Нідерланди, Польщу, Чехію і т.д. Головна особливість Відродження — цілісність і різнобічність у розумінні людини, життя та культури. Різкий зріст авторитету мистецтва не призвів до протиставлення науці і ремеслу, а усвідомлювався як рівноправність та рівноцінність різних форм людської діяльності. У цей період високого рівня досягли прикладне мистецтво та архітектура, що поєднали художню творчість з конструюванням та ремеслом. Мистецтво Відродження мало демократичний і реалістичний характер, в його центрі стоїть людина і природа. Краса, гармонія, витонченість розглядаються як властивості дійсного світу.

Проте ренесансна стадія сформувалася не усюди, не одночасно і не в однакових формах. Класичним осередком ренесансної культури була тільки Італія. Виник спеціальний термін «Північне Відродження», що описує особливості Ренесансу в інших країнах Європи, що розташовані на північ від Апеннінського півострова. Під ним розуміють не лише географічну характеристику, а й декотрі особливості Ренесансу в Англії, Німеччині, Нідерландах та Франції. Дослідити відмінні та характерні риси Італійського та Північного Відродження у мистецтві можна, проаналізувавши і порівнявши світоглядні засади суспільств та творчість видатних митців у цих регіонах. Для цього я користуватимусь довідковою та навчальною літературою, де докладно розглядається епоха Ренесансу, як багата на таланти та художні шедеври доба в Італії та Північне Відродження, здебільшого як наслідок впливу італійських гуманістичних ідей та своєрідна культура. Це переважно російські видання відомих культурознавців. Більшість авторів захоплюються та приділяють значну увагу Італійському Ренесансу, як єдиному осередку істинного яскравого мистецтва Відродження, який виплекав таких титанів-майстрів, як Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Рафаель. Проте декотрі автори (Л.М. Брагіна, «История культуры Западной Европы в эпоху Возрождения») присвячують свою аналітичну роботу саме Північному Відродженню і докладно розглядають специфіку самобутності та своєрідності розвитку культури саме в даному регіоні, а також акцентують увагу на процесах та явищах, які вплинули на формування Відродження у цій частині Європи.

-2-

Розділ І. Світоглядні засади Ренесансу.

Ідейною основою ренесансної культури був гуманізм, світсько-раціоналістичний за своєю головною спрямованістю, світогляд. Він лише частково відображав інтереси і настрої соціальної верхівки, будучи світоглядом демократичним, бо звільнював свідомість людини від класових, церковно-схоластичних кайданів, сприяв активному життю. Гуманізм варто розглядати як головний ідейний зміст культури Відродження. Об’єднують культуру різних європейських народів саме ідеї гуманізму. Еволюція всередині самого Відродження пов’язана з тим, що принципи та ідеї, висунуті ранніми гуманістами, розвиваються, перевіряються і доповнюються в зріле Відродження та спростовуються в пізній період, який характеризується появою трагічного світовідчуття та скептицизму.

Гуманістичний світогляд став одним із найбільш прогресивних завоювань епохи Відродження, що спричинив сильний вплив на весь наступний розвиток європейської культури.

§1. Гуманізм в Італійській культурі доби ВідродженняУ XIV-XV ст. в Італії, незважаючи на її політичну роздробленість, відбувалися глибокі поступові реформи. Політичні негаразди, накопичення багатств в цьому центрі світової торгівлі та, зрештою, багата історія Італії сприяли Ренесансу — відродженню традицій древніх цивілізацій Греції і Риму. Ріст добробуту супроводжувався формуванням суспільства, урбаністичного, світського та індивідуального. Міста відродилися завдяки значному підйому торгівлі й промисловості. Распрі між імператорами та папами дозволили містам звільнитися від зовнішнього контролю. Феодальній знаті доводилось відмовлятися від звичного способу життя та брати участь в інтелектуальній та духовній діяльності. Термін «Відродження» вказує на зв’язок нової культури з античністю. В результаті знайомства зі Сходом, зокрема з Візантією, в епоху хрестових походів та під час наступних регулярних відносин з Левантом італійці ознайомились з древніми гуманістичними рукописами, різними пам’ятками античного образотворчого мистецтва та архітектури. Всі ці древності почали частково перевозитися в Італію, де вони колекціонувались та вивчались. Проте і в самій Італії було немало античних римських пам’ятників, котрі також стали детально досліджуватися представниками міської інтелігенції. В італійському суспільстві прокинувся інтерес до класичних древніх мов, філософії, історії та літератури. Особливо велику роль у цьому русі відіграло місто Флоренція. Використовуючи античну ідеологію, нова буржуазія не просто пасивно засвоювала, а інтерпретувала вчення, формуючи свій власний світогляд, протилежний пануючому світогляду феодального ладу.