Податкове навантаження і податкові відносини в перехідний період

Таблиця 3.14

Порівняння обсягів податкового навантаження (у відсотках до ВВП), 1985-1997 роки*

* Vito Tanzi, Howell H. Zee,“Tax police for emerging markets: developing countries”, IMF Working paper, march 2000, p. 8.У транзитивних економіках ця проблем є ще більшою, оскільки формування податкової системи відбувається фактично з нуля. Створення останньої відбувається з поступовим зменшенням ролі уряду в економіці та відповідним збільшенням приватної ініціативи суб’єктів господарювання.

Процес перерозподілу суспільних функцій (наприклад, пенсійна реформа, введення системи соціального страхування тощо), крім зазначених труднощів об’єктивного характеру, ще й досить тривалий у часі. Недержавному секторові для того, щоб мати можливість надавати суспільні послуги, крім наявності необхідних соціально-економічних умов, необхідно мати час для первинного накопичення капіталу. Зазвичай, цей процес не лише тривалий, але й пов’язаний з можливістю виникнення негативних соціальних наслідків. Тому в цей перехідний період домінуюча роль у суспільному секторі економіки має належати державі. Тобто важливо ще раз наголосити на неприпустимості спрощеного розгляду податкових відносин у перехідних економіках. В умовах переходу податкова політика уряду може бути найбільш ефективним інструментом регуляторної політики держави.

Практична реалізація комплексного підходу як подальшої вирішальної складової методології дослідження податкових відносин у перехідних економіках диктує потребу пошуку додаткових, специфічних інструментів аналізу. Таким інструментом, на наш погляд, здатна стати структуризація податкових надходжень за їх цільовим призначенням. Аналогією подібному структуруванню можуть слугувати монетарні агрегати.

До першого податкового агрегату слід віднести усі податкові платежі та збори згідно з чинним законодавством, які здійснюють юридичні та фізичні особи України. При цьому необхідно відзначити, що формально його складові не мають цільового призначення, хоча на практиці це не так, оскільки вони є елементами бюджетного планування. Позначимо цей агрегат як П1.

Другий податковий агрегат – це відрахування до державних цільових фондів, які мають жорстке цільове призначення. Хоча такі сплати формально не мають ознак податку, реально вони лягають додатковим податковим тягарем або на виробника, або на споживача. Ці платежі не завжди мають аналоги у розвинених економіках. Їх існування у перехідних економіках пояснюється роллю держави, яку вона має виконувати у суспільному секторі економіки. Адже приватна ініціатива не завжди здатна надавати капіталоємні суспільні послуги. У приватному секторі економіки, зазвичай, спочатку відбувається первісне накопичення капіталу, що може бути досить тривалим у часі. Заповнити цей розрив у часі (лаг) у перехідних економіках мусить уряд, який для цього стягує з резидентів відповідні платежі.

Крім зборів до державних цільових фондів, до другого податкового агрегату можна віднести збільшення доходів “за вимогою”, яке легко здійснити з адміністративної та політичної точок зору. Хоча ця складова є непостійною, однак необхідно враховувати її за фактом існування. Це дозволить більш якісно структурувати податкові агрегати та, відповідно, уникнути хибних висновків у ході аналізу податкової системи. Позначимо цей агрегат як П2.

Третій податковий агрегат – це державний борг, який у певній частці можна інтерпретувати як зобов’язання уряду на майбутнє. Для фінансування цих зобов’язань уряду необхідно збільшити податкові надходження. З огляду на те, що тлумачення структури боргу та його впливу на основні макроекономічні змінні не завжди однозначне, розглянемо третій податковий агрегат більш детально.

Важливо відразу зазначити, що обсяг соціальних послуг, які надає уряд за рахунок податків, що сплачуються резидентами, не повинен перевищувати темпів росту національного багатства і має змінюватися пропорційно темпам приросту населення. Отже, виникають певні соціально-демографічні та бюджетні обмеження, які в динаміці повинні бути непорушними.

Відомий американській науковець Грегорі Манків визначає основне правило бюджетних обмежень3:

(3.1)

де Т – податкові надходження;