Угорсько – українське співробітництво

Вже у 1997 р. відбулися зустрічі представників Угорського національного комітету з технологічного розвитку та Міністерства України у справах науки і технології. Сторонами було визначено приоритетні напрями співробітництва серед яких медицина, біотехнологія, екологія, сільське господарство, матеріалознавство. Протягом 1999 – 2000 р. сторони домовилися про виконання 19 спільних проектів у згаданих вище галузях [26, с. 69 – 72].

Зокрема, у вересні 1998 р. українські вчені взяли участь в угорсько – українському “Воркшопі”, з пріоритетного наукового напрямку “нові матеріали і речовини”, що проходив у Будапешті. Тут були представлені розробки Державного фонду фундаментальних досліджень, державних науково – технічних програм за цим пріоритетним напрямом, а також перспективні технології інституту проблем матеріалознавства НАН України; матеріали електронної техніки; оптичні елементи; перспективи напівпровідникового матеріалознавства в регіоні Буковини; функціональна кераміка; багатокомпонентні матеріали; оптичні та конструкційні монокристали.

Ще одним кроком, що сприяв зближенню стандартів освіти стала Угода про взаємне визнання та еквівалентність документів про освіту і наукові ступені – від 27 жовтня 1998 р. Це відкрило можливість угорцям і українцям, що проживали в іншій державі, отримувати вищу освіту рідною мовою, ліквідувати бюрократичні перепони і дало змогу значно пожвавити контакти, не обмежуючись теоретичною діяльністю [15].Хотілося б підкреслити, що співробітництво Угорщини та України в гуманітарній сфері не обмежувалось виключно співпрацею недержавних органів. Логічним продовженням ряду договорів міждержавних угод та інших нормативних актів стало встановлення співробітництва між угорським та українським парламентами. Зокрема, згідно Угоди про розвиток відносин між Державними Зборами Угорщини та Верховною Радою України від 28 вересня 1994 р. обидві держави домовилися про щорічні зустрічі голів парламенту, постійні контакти парламентських профільних комітетів сприяли розвитку регіонального та прикордонного співробітництва. Крім того, керівники законодавчих органів Угорщини та України у спільному “комюніке”, підписаному за підсумками візиту О. Мороза до Будапешта, “домовилися продовжувати плідну співпрацю у справі повнішого задоволення потреб національних меншин, використовуючи для цього всі міждержавні механізми та нові форми міжпарламентського співробітництва” [50, с. 4].

У березні 1999 р. відбувся ще один парламентський візит делегації Верховної Ради України до угорської столиці. Серед численних зустрічей насамперед необхідно відзначити зустріч з головою республіканського органу самоврядування української меншини Я. Хортячі, Надзвичайним і Повноважним Послом України в Угорщині О. Климпушем, зустрічі з угорськими парламентаріями та урядовцями.

Серед питань, що стояли на порядку денному були питання здійснення безвізових поїздок громадян угорської республіки і України, налагодження інформаційного обміну між представниками прикордонної та міграційної служби обох країн, покращення інфраструктури контрольно – перехідних пунктів.

Угорські та українські парламентарі домовилися координувати свої зусилля у таких стратегічно важливих проблемах двосторонніх відносин як:

–законодавче регулювання та парламентський контроль за додержанням законодавства стосовно національних меншин;

–законодавче регулювання прикордонного співробітництва;

–сприяння парламентів обох країн подальшому поглибленню культурного, наукового, освітнього співробітництва між Угорською республікою і Україною;

–обмін досвідом з питань приватизації.

Очевидно зрозумілими є прагнення угорської та української сторін докласти максимум зусиль для обліку корисним досвідом у сфері внутрішньої політики. Зацікавлені сторони домовлялися обмінюватися інформацією про демократичні процедури [38, с. 22]. Зокрема, Міністерство внутрішніх справ Угорщини і Центральна Виборча комісія України домовилися про наступні напрями співробітництва [84, с. 8 – 9]:

–вдосконалення виборчого законодавства;