Угорсько – українське співробітництво
На сьогоднішній день одним з основних напрямків зовнішньої політики Угорської республіки є розвиток добросусідських відносин з державами Центрально – Східної Європи, зокрема з Україною. Це насамперед обумовлюється важливим стратегічним розташуванням України, яка, являючись позаблоковою державою, ще остаточно не визначилася з напрямком подальшого інтегрування в євроструктури чи євразійський простір. Угорську сторону цікавить позиція України у питанні розширення НАТО на схід, перспективи розвитку Співдружності Незалежних Держав та роль України у цьому міжнародному об’єднанні, перспективи забезпечення стабільності у Центральній Європі.
В період існування СРСР і системи Варшавського договору угорсько – українські стосунки не були вельми активними. Все змінилося на поч. 90 – х рр. ХХ ст. з розпадом СРСР і проголошенням у липні 1990 р. Декларації про державний суверенітет України. Угорщина усвідомлювала потенційну вагу незалежної України для забезпечення миру та безпеки в Європі. Тому Будапешт був зацікавлений в активізації контактів з Україною [59, с. 6]. Крім того Угорщина тоді ще побоювалась безпосередніх відносин з Москвою. А Україна як друга республіка СРСР являлась привабливим партнером ще одним фактором активізації угорсько – українських відносин є економічний. Оскільки економічні реформи у країнах Центральної Європи, в тому числі й Угорщини, розпочались раніше, ніж необхідність пошуку нових ринків збуту своєї продукції [74, с. 3 – 4]. Об’єктивним фактором як того періоду так і сучасності була закритість Європейських та американських ринків для продукції центрально – європейських держав. Тому для збуту угорських товарів більш перспективним був східно – європейський ринок, зокрема український. Україна ж в цей час була зацікавлена у своєму швидкому визнанні як сусідніми державами так і усім світовим товариством.
Про винятковий інтерес Угорщини до встановлення контактів з Україною свідчить те, що у вересні 1990 р. президент Угорщини Л. Гьонц відвідав Україну з офіційним візитом, заклавши підвалини міцних угорсько – українських відносин. Вже через кілька місяців, а саме наприкінці травня 1991 р., Угорщина і Україна підписали ряд міждержавних угод, що стосувалися різних галузей міждержавних відносин. Особливістю угорсько – українських відносин цього періоду є бажання обох держав врегулювати насамперед гуманітарні питання. Об’єктивно це було обумовлено низкою проблем, що потребували негайного вирішення. Першою з них була проблема становища національних меншин, оскільки так склалось уже історично українська громада в Угорщині і угорська в Україні проживають досить компактно і потребують особливого підходу з боку держави. З метою врегулювання цих питань Будапешт відвідав міністр закордонних справ України, Анатолій Оленко, який підписав з міністром закордонних справ Угорщини Б. Єменські “Декларацію про принципи співробітництва між УРСР та угорською республікою по забезпеченню прав національних меншин” [87, с. 14 - 15]. 31 травня 1991 року було утворено змішану комісію для забезпечення прав національних меншин. У Декларації, зокрема говорилось: “... 5. Сторони заявляють про свою готовність сприяти створенню такого статусу національних меншостей, який забезпечить їм право на ефективну участь у державних справах, включаючи участь у справах, що стосуються захисту і заохочення їхньої самобутності, прийняття і виконання рішень, що мають відношення до регіонів їх проживання.
6. Сторони вважають природнім елементом демократичної держави право національних меншостей на створення і функціонування в законних рамках своїх власних організацій чи асоціацій на території Сторін, які служать збереженню їх самобутності...”. Слід зазначити, що це був досить важливий документ, який дозволив уникнути сумної долі народів колишньої Югославії, де роздмухувалась позиція етнічної ворожнечі. Того ж дня було підписано угорсько – українську декларацію про співробітництво у гуманітарній сфері та галузі охорони здоров’я і медичної культури.
Крім цього, представники угорської і української сторін підписали консульську конвенцію між Україною та Угорською республікою, що мала полегшити процес встановлення дипломатичних відносин між державами після проголошення незалежності України.
8 – 11.08.1991 р. керівник угорського зовнішньополітичного відомства Б. Єменські відвідав з офіційним візитом столицю України [83, с. 5]. Підсумком візиту стало спільне комюніке, в якому сторони зазначали, що розвиток міждержавних відносин іде по висхідній лінії; набирає силу співробітництво в політичній, економічній, науково – технічній, екологічній та інших галузях. Додатково був підписаний протокол, в якому проголошувалась необхідність проведення двосторонніх консультацій не лише в галузі двосторонніх відносин, а й в “питаннях зміцнення європейського миру і стабільності, довір’я, припинення роз’єднаності Європи, включаючи формування загально європейських структур безпеки і співробітництва, будівництва демократичної мирної і єдиної Європи”.Угорщина стала першою державою, яка встановила дипломатичні відносини з Україною. Це відбулося 3-го грудня 1991 р. підписанням Протоколу про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Угорською Республікою. Того ж дня було підписано договір про основи добросусідства та співробітництва між Угорською республікою і Україною, що почав діяти після його ратифікації угорським та українським парламентами 16 червня 1993 р [ ]. Вище наведені факти дозволяють свідчити, що 1991 рік став поворотним пунктом в угорсько – українських відносинах, що характеризувалися динамічним та взаємовигідним діалогом. Протягом цього року 2 сусідні держави пройшли шлях юридичного визначення двосторонніх відносин і заклали основи для подальшої співпраці в окремих галузях господарства, економіки та політики. Після встановлення дипломатичних відносин між двома країнами, одним з пріоритетних напрямків міждержавних відносин стало співробітництво у військовій галузі. На це є свої причини, зокрема: