Угорсько – українське співробітництво

–міцні зв’язки між угорськими та українськими військовими, які заклали основи своїх контактів, ще в роки існування Організації Варшавського Договору;

–перед військовими новоутворених молодих демократичних держав стояли подібні завдання, а саме захищати інтереси держави, її цілісність, суверенітет;

–угорські військовики здобували військову освіту у вищих учбових закладах України;

–наявність у збройних силах обох держав радянської військової техніки.

Сукупність вище перелічених причин створила передумови для того, щоб одним з перших державних візитів українських урядовців став візит міністра оборони України К. Морозова до Будапешта в березні 1992 р. Представники угорської і української армії домовилися про співробітництво у галузі військової науки, підготовки кадрів, запрошення спостерігачів, інформування про проведення навчань. Але таке співробітництво не мало виходити за межі повноважень Міністерства Оборони України та Міністерства Оборони Угорщини. У галузі військового співробітництва приверталася увага угорсько – українським контактам у сфері підготовки військових кадрів. Попередня домовленість про механізм обміну військовими знаннями була досягнута ще у березні 1992 р. під час візиту міністра оборони України Костянтина Морозова. А сам процес військового навчання визначений Протоколом про двостороннє співробітництво в галузі підготовки військових кадрів підписаним 29 січня 1993 р. керівниками відділів освіти угорської та української армій.

Варто також зауважити, що угорсько – українські відносини у військовій сфері не обмежувались лише підготовкою офіцерських кадрів і веденні спільної науково – дослідної роботи. Поступово розгорталось і практичне співробітництво, зокрема у сфері захисту повітряних кордонів обох держав. Широкі контакти у цьому питанні стали можливими після підписання 26 лютого 1993 р. протоколу про співробітництво між Міністерством оборони України та командуванням Угорської армії в галузі авіації та протиповітряної оборони [2, с. 29]. Аналізуючи даний документ можна дійти висновку, що мова йшла не лише про оповіщення про польоти військових літаків у прикордонній смузі, а й боротьбу проти об’єктів, що порушували повітряний простір обох держав, передбачалось проведення спільних навчань угорських та українських війсь ППО, враховувалась можливість ремонту та заправки літаків обох держав. Зауважимо, що партнерство у військовій галузі було важливим для обох держав. Так Угорщина, що стояла на шляху до вступу в НАТО, виконувала вимогу до натівських кандидатів про відсутність територіальних претензій до сусідів. А Київ отримав змогу вивчати через угорський досвід особливості вимог у військовій сфері до кандидатів на вступ до НАТО.

В грудні 1995 р. Україну відвідала делегація Міністерства оборони Угорської республіки на чолі з міністром оборони Д. Келеті. Серед пріоритетних напрямі в співробітництва військових відомств обох держав можна виділити наступні: участь у програмі “Партнерство заради миру”, поставка запасних частин з України до угорської військової техніки радянського виробництва, проведення спільних наукових розробок і спільних навчань. В останні роки співробітництво між військовими відомствами досягли такого рівня, який можна назвати таким, що базується на дружбі і довірі [6]. У жовтні 1998 р. міністри оборони України та Угорської республіки підписали міжурядову угоду, у якій сторони домовилися:

–розширити зону, про проведення військових навчань у якій потрібно повідомити іншу державу на глибину 125 км.;

–інформувати про військову діяльність у зазначеній вище зоні за півтора місяця до початку навчань або маневрів;

–не проводити військових маневрів та навчання ближче, ніж за 20 км до державного кордону;

–проводити щороку спільні навчання на території кожної з сторін.Хотів би зазначити, що угорсько – українське співробітництво відзначається багаторівневістю. Це, зокрема не лише візити генералів та інших високопоставлених керівників міністерств оборони обох держав, а й стажування курсантів обох держав, ремонт різної військової техніки і спорядження та ін.

Варто звернути увагу, що угорсько – українські військові контакти не обмежувалися двосторонніми відносинами. 15 січня 1999 р. в Ужгороді відбулася зустріч військових міністрів Угорщини, України, Румунії, де держави учасниці домовилися про створення спільного інженерного батальйону, для проведення гуманітарних та миротворчих операцій. Активізація співробітництва обумовлювалася і складною екологічною ситуацією в Карпатсько – Дунайському регіоні, а саме руйнівними повенями, що спричинили значні руйнування та людські жертви. Це ще раз підтвердило необхідність створення мобільного підрозділу швидкого регулювання. Останні навчання такого угорсько – українсько – румунського інженерно технічного батальйону відбувалися на Закарпатті у вересні 2000 р., де військовики Західних сусідніх держав відпрацьовували тактику порятунку людей під час різного роду стихійних явищ і природних катаклізмів.