Угорсько – українське співробітництво

–боротьба з негативними явищами в молодіжному середовищі;

–організація акцій милосердя, реабілітація та оздоровлення дітей і молоді;

–організація спільних починань в галузі торгівлі та господарства.

Послідовна гуманітарна політика Угорщини та України може бути охарактеризована як політика двосторонньої зацікавленості. Контакти не обмежувалися лише сферою захисту прав національних меншин та розвитком зв’язків між молоддю обох держав. Прагнучи максимально розширити сферу співробітництва, уряди Угорщини і України 4 квітня 1995 р. підписали Угоду про співробітництво у галузі культури, освіти і науки. Цей документ передбачав широкі двосторонні контакти в галузі театру, кіно, образотворчого мистецтва, музики, заохочення наукових досліджень, підготовку нових посібників та нових публікацій. Угода стала знаковим документом у процесі оформлення двосторонніх відносин у гуманітарній сфері, оскільки її рамки були дуже широкими, а дія не обмежувалась хронологічно. Таке формування документу свідчило про спільну зацікавленість Будапешта і Києва у зміцненні культурних контактів [12].

Окрім співробітництва у галузі культури Угорщина і Україна домовилися про охорону авторських та суміжних прав, що було особливо актуально на фоні поширення нелегальної аудіо, - відеопродукції, програмних продуктів. Задля пожвавлення гуманітарних контактів сторони домовились про “взаємне відкриття на своїй території культурних центрів іншої країни”.Угода про співробітництво в гуманітарній сфері стала однією з пакету угод, підписаних у квітні 1995 р. Серед яких слід виділити Угоду про співробітництво у справі повернення культурних цінностей, що потрапили під час Другої світової війни та в наступні роки на територію іншої країни [13]. Для вирішення спірних питань було створено спеціальні комісії. Таким чином угорські та українські урядовці планували досягти високого рівня співробітництва та позбутись проблеми бюрократичного узгодження позицій між кількома міністерствами, до сфери компетенцій яких належали переміщені під час війни культурні цінності. Поверненню підлягали й цінності, що були переміщені після Другої Світової війни. В документі наголошувалось, що “сторони висловлюють свою готовність розпочати роботу по поверненню культурних цінностей, вивезених під час Другої Світової війни та в наступні роки з їх території після завершення певних етапів і всього комплексу пошуково – дослідних, експертних робіт, пов’язаних з ідентифікацією та визначенням культурних цінностей, узгодження правового механізму передачі”. Ще однією угодою, що мала зменшити негативний вплив Другої Світової війни на угорсько – українські відносини стала підписана 16 листопада 1996 р. Угода про збереження та увічнення місць пам’яті загиблих військовослужбовців та цивільних жертв воєн та про статус поховань. Тут слід відзначити, що підписання цього документа було важливішим для України, яка не мала достовірних даних про кількість жертв Другої Світової війни. Обидві сторони зобов’язалися обмінюватися інформацією про наявність існуючих поховань та їх розміри, здійснюючи це за власний кошт, забезпечувати вільний доступ угорських та українських громадян до місць розташування поховань загиблих угорських та українських військовослужбовців та цивільних жертв воєн. Потрібно відзначити, що підписання і ратифікація парламентами обох держав двох Угод, що стосувались проблем, пов’язаних зі спадщиною Другої Світової війни сприяли утвердженню добросусідських відносин [ ].

Ще однією сферою зацікавленості Угорщини і України була активізація партнерства у науково – технічній галузі, а саме створення спільних дослідних проектів. Тому 19 травня 1995 року у Києві угорська і українська сторони підписали Угоду про співробітництво у сфері науки і технології. Вона передбачала, що “організації, інститути та інші суб’єкти співробітництва обох краї можуть укладати між собою прямі угоди, договори та контракти, в яких визначаються тематика, питання фінансування, порядок використання результатів спільних робіт, а також конкретні питання співробітництва”.

Крім цього Угода передбачала [14]:

–участь представників третіх держав у спільних проектах;

–обмін фахівцями у сфері науки і технології;

–обмін науково – технологічною інформацією та документацією;

–створення спільних науково – технологічних центрів і дослідних колективів.

Необхідно зауважити, що децентралізація державного впливу на процес проведення досліджень, значною мірою, компенсувалася створенням спільної двосторонньої комісії, до компетенції, якої входило прийняття рішень щодо спільних проектів досліджень і розробок, що становлять спільний інтерес, оцінка та узгодження напрямів науково – технологічного співробітництва. Водночас сторони брали на себе зобов’язання по спільному захисту інтелектуальної власності. Безстроковість угоди дозволяє зробити висновок про перспективну зацікавленість обох сторін у цій галузі співробітництва.