СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ В РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ: ПОШУК СОЮЗНИКІВ
Таким чином, щоб підтвердити свою орієнтацію на Антанту, гетьман кардинально змінив політичний курс: ідею самостійності, яку начебто підтримували німці, було підмінено ідеєю федерації, за яку виступали союзники. Про це було повідомлено уряди іноземних держав спеціальним зверненням міністра Афанасьєва.
Під час Ясської конференції, що відбулася 16-23 листопада 1918 року, союзні дипломати по-іншому поставилися до представників геть- манського уряду. Київська преса повідомляла, що "напрям політики нового гетьманського уряду зустрінутий співчутливо", "державами згоди прийняте рішення про повну підтримку усіма засобами гетьмана та його уряду" [48].
За рішенням Ясської конференції до Києва було направлено Еміля Енно, призначеного консулом Франції в Україні. Завдання його місії полягало в тому, щоб вимагати у німців виконання обумовленого перемир'ям обов'язку підтримувати порядок і дисципліну на місцях, де їх застало перемир'я. У даному випадку в Україні, з метою не допустити перемоги "шовіністичних українців" [49], тобто антигетьманського повстання, організованого Українським Національним Союзом.
За згодою усіх учасників конференції Енно був призначений "повноважним представником держав Антанти в Південній Росії", тобто йому були надані повноваження виступати від імені усіх союзних держав. Тож по прибутті французького десанту консул Енно став для українських державних та політичних діячів головним представником союзних держав в Україні. Всі його розпорядження розглядалися як такі, що виражали точку зору урядів Антанти.
Енно залишив Ясси 26 листопада у напрямку до Києва, але був змушений зупинитися в Одесі, оскільки лінія Одеса-Київ вже була окупована військами Директорії. З Одеси Енно надіслав кілька телеграм у міністерство закордонних справ гетьманського уряду та гетьманському командуванню у Києві. У цих телеграмах повідомлялося, що держави Антанти визнають існуючий український уряд; всі дискусійні політичні й соціальні питання, особливо питання про самовизначення націй, будуть детально розглянуті після того, як військові сили Антанти та її політичні представники прибудуть до Києва; всілякий замах проти існуючої влади буде суворо придушений; німці повинні відновити і підтримувати порядок в Києві і в усьому краї до приходу союзників; держави Згоди ні в якому разі не допустять вступу до Києва військ Петлюри [50].
В гетьманських колах ці заяви поспішили прийняти як визнання Української Держави з боку держав-переможниць. Так, міністр Афанасьєв в інтерв'ю пресі заявив, що держави Згоди, з одного боку, визнають гетьманський уряд, хоча й не роблять це суто офіційним шляхом, згідно з установленою дипломатичною традицією, а, з іншого боку, вони розраховують направити до України достатню кількість збройних сил для придушення повстань, таких як повстання Петлюри [51]. Натомість сам Енно висловлювався за повну підтримку Денікіна і висував три умови для одержавлення союзницької підтримки: боротьба з більшовизмом, вірність союзникам і єдність Росії. Отже, головною причиною зміни ставлення представників союзників до України в другій половині листопада 1918 року стала нова орієнтація гетьманського уряду, спрямована на відмову від самостійності, відновлення єдиної Росії, союз з проросійськими антибільшовицькими силами.Однак у випадку з призначенням Енно "повноважним представником союзних держав" знову повторилася ситуація часів Центральної Ради. Рішення, які приймали представники союзників у Яссах, були виразом їх особистих поглядів на російське питання, у той час як вони не мали повноважень на прийняття рішень з такої складної проблеми, як російська. Більше того, вони були відрізаними від своїх урядів і не здатними досить точно відображати їхню політику через пошкодження радіотелефонного зв'язку з Парижем і Лондоном. Лише наприкінці листопада його було відновлено. Тож наради в Яссах не можна вважати офіційними, бо вони майже протягом місяця відбувалися без керівництва з боку урядів держав Антанти, про що заявив у бесіді з кореспондентом УТА американський представник Ч.Вопічка [52].
На засіданні французького парламенту наприкінці березня 1919 року міністр закордонних справ Франції С.Пішон заявив, що Енно ніколи не був призначений урядом, ніколи не був консулом Франції і ніколи не мав ніяких дипломатичних доручень [53]. Що стосується надання Енно повноважень виступати від імені урядів Згоди, то як видно з мемуарів М.Маргулієса, який і вніс цю пропозицію, посли держав Антанти підписали повноваження Енно за власним розсудом, не маючи на це директив своїх урядів. У цей час питання про допомогу союзниками Києву лише розглядалося, наприклад, англійським урядом, і вирішувати його позитивно було передчасно [54].
Незважаючи на деяку прихильність союзницьких послів у Яссах до гетьманської України після проголошення П.Скоропадським нового курсу на союз з російськими антибільшовицькими силами і федерацію з Росією, ці настрої не могли вплинути на керівництво західних держав. У лютому-листопаді 1918 року всі французькі політики, починаючи з прем'єр-міністра Ж.Клемансо і міністра закордонних справ С.Пішона, висловлювали зневагу до тих, хто співробітничав з німцями. Як писала газета "Тан" у своїй передовиці, "Українські делегати на Брест-Литовській конференції заслуговують презирства, а при нагоді - й помсти" [55]. Стефан Пішон у листопаді 1918 року, посилаючись на співробітництво між незалежною Україною й Німеччиною, наполягав на тому, щоб чинити опір сепаратизму, бо він є засобом німецького проникнення [56].