СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ В РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ: ПОШУК СОЮЗНИКІВ

Підписання Центральною Радою Брест-Литовського миру спричинило тяжкі військові наслідки для союзників, а також розрив відносин, що почали складатися між державами Антанти й Україною. В результаті сепаратного миру Центральні держави, по-перше, ліквідували Український фронт, отримали можливість перевести свої дивізії на Західний фронт і створити там значну перевагу сил. По-друге, постачання продовольства з України врятувало Німеччину та Австро-Угорщину від неминучого голоду. Цей другий аспект мирного договору - продовольчий - був найвагомішим.

Підсумовуючи результати Брест-Литовських переговорів з Україною, міністр закордонних справ Австро-Угорщини О.Чернін писав: "Мир з Україною був підписаний під тиском голоду, що розпочався… Без українського продовольства ми зовсім не змогли б дотягти до нового врожаю… Було неможливо отримати це продовольство з будь-якого іншого місця" [31].

Політичні діячі держав Антанти теж підкреслювали саме цей, продовольчий аспект договору між Центральними державами та Україною. Адже дії УНР зривали організовану Антантою економічну блокаду Четверного союзу, на яку покладалися великі надії. Ад'ютант французького прем'єра Ж.Клемансо генерал Мордак в своїх мемуарах оцінив підписання Україною Брестського миру таким чином: "Без сумніву, визнання Центральними державами Української республіки в наш час не має політичного значення, але з економічної точки зору, а також і військових наслідків, воно є досить серйозним. Бо в обмін на визнання Українська республіка повинна поставити в Центральні імперії хліб, вугілля, худобу тощо, врешті те, чого їм бракує через блокаду, організовану Антантою" [32].По-третє, західних політиків, передусім французьких, не могло не турбувати посилення німецького політичного та економічного впливу в Україні. З цього приводу Ж.Нуланс стверджував, що Брест-Литовський договір буде використаний стосовно України як засіб її германізації [33]. По-четверте, мир з Україною надавав Четверному союзу переваги стратегічного характеру в здійсненні подальших наступальних дій на Сході.

І хоча українські лідери неодноразово заявляли про нейтралітет у війні, з точки зору Антанти Україна перейшла до ворожого табору. Керівники держав Антанти дійшли висновку, що окремі держави, які утворилися на території колишньої Російської імперії, такі як Україна, не зможуть стати надійними союзниками, особливо за умов їх перетворення на інструмент німецької політики. Відбувся повний розрив відносин між державами Антанти й Україною. Спроби Центральної Ради відновити стосунки в квітні 1918 року, надіславши у Фран- цію, Італію, Іспанію, Швейцарію та Швецію своїх представників при урядах цих країн, не мали жодного шансу на успіх [34].

Українські державні діячі мали тепер на собі тавро Брест-Литовська. Його будуть використовувати противники української державності для характеристики незалежної України як продукту німецьких інтриг, витвору Німеччини для встановлення свого впливу на півдні Росії. Особливих аргументів додавала секретна угода УНР з Австро-Угорщиною про об'єднання всіх українських земель Австро-Угорщини у єдиний коронний край.

Центральна Рада не реалізувала можливостей, які їй надав би союз з Антантою, фактично вибравши в союзники Центральні держави. Це був вимушений крок, на який її штовхнула внутрішня ситуація в країні та війна з Раднаркомом Радянської Росії. Союзники пропонували Україні інший шлях - активне продовження війни з Німеччиною й Австро-Угорщиною, обіцяючи їй за це підтримку й допомогу. Неважко передбачити трагічну долю України, яка, безумовно, не зуміла б протистояти натиску австро-німецьких військ. Проте безпосередня участь самостійної України у воєнних діях надала б їй статусу воюючої держави, що, у свою чергу, дало б їй право на участь в Паризькій мирній конференції, і таким чином могло суттєво змінити її міжнародний статус. Таким шляхом пішли поляки та чехи, отримавши натомість після війни визнання та можливість повноцінного державного будівництва.

Зміна політичної влади в Україні не змінила негативного ставлення до неї держав Антанти. Гетьман розглядався ними як ставленик Німеччини, а Україна - як її сателіт, хоча Українська держава і проголошувала свою нейтральну позицію у війні. За свідченням гетьманського міністра закордонних справ Д.Дорошенка, український уряд рішуче відкидав будь-які пропозиції німецької сторони, які могли вивести Україну з її нейтрального становища. Так, була відхилена пропозиція німців у липні 1918 року про те, щоб Чорноморський флот вийшов під українським прапором в Середземне море для демонстрації. Хоча за такий демарш Української Держави Німеччина брала на себе зобов'язання сприяти підпорядкуванню Україні Чорноморського флоту, на який претендувала Москва.

Водночас Німеччина та Австро-Угорщина безперешкодно вивозили з України продукти харчування, внутрішня політика гетьманського уряду контролювалася Німеччиною і повністю відповідала її інтересам. На початку вересня 1918 року гетьман Скоропадський та голова кабінету міністрів Ф.Лизогуб відвідали Берлін, де проголосили перед Вільгельмом II вірнопідданські промови. Перебуваючи у ставці імператора 5 вересня, гетьман присягався у своїй вірності німцям, а Вільгельм обіцяв "молодому монархові свою підтримку на вічні часи" [35].