СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ В РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ: ПОШУК СОЮЗНИКІВ

Пропозиції Франції про фінансову і технічну допомогу відповідали тогочасним потребам УНР. Адже її фінансове становище було критичним. Воно ще більше ускладнилося у зв'язку з розпочатою у грудні 1917 року війною з більшовицькою Росією. Але навіть за умов, коли відсутність фінансів загрожувала крахом Республіки, український уряд не реагував на відповідні пропозиції Франції. Його позиція була надто нерішучою. Так, пропозиція Табуї від 29 грудня, що вимагала негайної відповіді, мала розглядатися урядом лише через два тижні. Врешті українське керівництво не використало жодної пропозиції союзних держав про допомогу, залишивши їх без відповіді.

Проте, оцінюючи дії уряду Винниченка, слід мати на увазі, що, ведучи переговори з представниками Антанти, він опинився у досить невизначеному становищі. З одного боку, на переговорах мова йшла про утримання України у війні і її співпрацю із союзниками Росії по Антанті, з іншого боку, Третім Універсалом Центральна Рада проголосила, що вона твердо наполягає на найшвидшому проголошенні миру і початку мирних переговорів з Четверним союзом.

Перший крок у напрямку виходу УНР із світової війни Центральна Рада зробила 21 листопада (4 грудня) 1917 року, ухваливши резолюцію про направлення представників Генерального Секретаріату на Румунський та Південно-західний фронти для ведення переговорів у справі перемир'я та негайне вироблення програми миру як основи для мирних переговорів [15]. І хоча українські соціал-демократи і соціалісти-революціонери обстоювали необхідність перемир'я і мирних переговорів, питання про сепаратний мир ніхто з них не ставив. Натомість Голова Генерального Секретаріату В.Винниченко у своїй промові наголошував на необхідності порозумітися у цій справі з Англією та Францією. За свідченням учасника тих подій М.Галагана, переважна більшість Центральної Ради плекала ілюзію, що новонароджена УНР своєю ініціативою у справі мирних переговорів з Центральними державами зможе привести до загального миру між усіма воюючими державами [16].

Уряди союзних держав та їхні місії у Києві повідомлялися, що "хоч Україна приступила до переговорів про тимчасове перемир'я і прагне перевести його в мир, але вона визнає мир лише загальний, а не сепаратний". 23 листопада (6 грудня) Генеральний Секретаріат об'єднав Південно-західний і Румунський фронти в єдиний Український фронт і підпорядкував його своєму керівництву. У його постанові відзначалося давнє бажання українського народу усіма силами захищати свій фронт [17].

Після укладення Радою Народних Комісарів Росії на початку грудня 1917 року перемир'я на всіх фронтах і у зв'язку з початком переговорів про сепаратний мир Генеральний Секретаріат звернувся 11 (24) грудня з нотою до воюючих і нейтральних держав про ставлення УНР до переговорів у Брест-Литовську. У ноті проголошувалося, що УНР, маючи на своїй території свій фронт, виступає самостійно в міжнародних справах на чолі зі своїм урядом. Мир, який може бути укладений в результаті переговорів Росії з Центральними державами, буде обов'язковим для України тільки тоді, коли умови цього миру будуть прийняті й підписані урядом УНР. Знову підкреслювалася позиція Генерального Секретаріату щодо загальнодемократичного миру, водночас повідомлялося про необхідність для УНР мати власне представництво у Брест-Литовську [18].

Хитання і нерішучість Центральної Ради в справі мирних переговорів, постійні посилання на порозуміння із союзниками давали останнім надії на утримання України у війні, незважаючи на мирні заходи УНР. Цим була викликана особлива увага до України з боку Франції, Англії, Румунії, США в грудні 1917 - січні 1918 року. Прагнення УНР отримати міжнародне визнання та рішення про участь у мирних переговорах підштовхнули Францію та Великобританію до активних дій щодо встановлення офіційних відносин з УНР. Однак те, яким чином це було зроблено, робило дискусійним питання, які саме відносини було встановлено, і чи означали вони визнання Францією та Великобританією України.16 (29) грудня генерал Табуї отримав телеграму від французького посла в Румунії Сент-Олера, якою повідомлялося, що французький уряд призначив його комісаром Французької республіки в Україні [19]. Наступного дня Табуї отримав іншу телеграму з Ясс, від головнокомандуючого союзними військами на Румунському фронті Бертело, в якій повідомлялося, що генерал Бертело отримав від французького уряду з Парижа телеграму такого змісту: "1. Українські справи повністю доручені вам (генералу Бертело - авт.), генерал Табуї перебуває під вашим керівництвом. 2. Цей генерал призначається комісаром Французької республіки в Україні. 3. Що стосується політичних питань, ви дасте всі необхідні інструкції по узгодженню їх з п.Сент-Олером" [20].

21 грудня (3 січня) генерал Табуї вже як "комісар Французької республіки при уряді Української республіки" надіслав ноту на ім'я генерального секретаря з міжнаціональних справ, якою повідомляв про своє призначення. Під час офіційного прийому, що відбувся 22 грудня (4 січня), генерал Табуї звернувся до голови уряду УНР з промовою, в якій зазначалося: "Бажаючи підтвердити свої дружні наміри щодо Центральної Ради, уряд Французької республіки повідомив мене телеграфним шляхом - єдино зараз можливим - що він мене призначає представником Французької республіки при уряді Української республіки… Я вам приношу безумовне запевнення в тім, що Франція, яка перша робить цей урочистий жест, підтримає всіма своїми силами, моральними і матеріальними, всі зусилля, які робитиме Українська республіка, щоб іти тим шляхом, який намітили собі союзники…" [21]. У офіційній ноті Табуї від 29 грудня (11 січня) зазначалося, що Франція вступила в офіційні відносини з Україною.