СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ В РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ: ПОШУК СОЮЗНИКІВ

Виведення німецьких військ з України, що передбачалося в зв'язку з поразкою Німеччини, робило Україну вразливою з точки зору поширення більшовизму на її територію. У зв'язку з цим на адресу американського та союзних урядів посилився потік звернень з проханням залишити німецькі війська в Україні для захисту її від більшовиків. З цією ж метою до Берліна відправився міністр закордонних справ Д.Дорошенко. Далі, за його словами, він планував поїздку через Швейцарію до Парижа і Лондона. Київські газети писали, що спочатку Дорошенко мав завданням лише поїздку до Берліна. Однак його повернення до Києва було скасовано у зв'язку з надзвичайною швидкістю зміни подій. По телеграфу він отримав нове рішення уряду - їхати до Берна, де вступити в контакт з союзниками й ознайомити їх із становищем, що склалося в Україні [43].

У Берліні Дорошенко зустрівся з міністром закордонних справ Німеччини Зольфом та канцлером Баденським, у розмові з якими переконався у неможливості будь-якої допомоги Україні з боку Німеччини. Ця поїздка остаточно переконала його в необхідності розриву з Німеччиною і встановлення відносин з державами Антанти. З Берліна Дорошенко виїхав до Швейцарії, маючи ряд телеграм від Є.Лукасевича про підготовлені переговори з представниками англійського та італійського урядів, а також прем'єр-міністром Італії Орландо. Проте виявилося, що повідомлення Лукасевича про бажання представників Антанти вступити переговори з Україною були не точними. Крім того, по прибутті Дорошенка до Швейцарії різко змінилася внутрішня ситуація в Україні. 14 листопада гетьман видав Маніфест про федерацію з Росією і призначив новий кабінет на чолі із С.Гербелєм, в якому посаду міністра закордонних справ посів Г.Афанасьєв. Одночасно в Україні розпочалося повстання проти гетьмана. За таких обставин Дорошенко утримався від офіційних виступів у Берні, перервав свою місію і повернувся до Берліна, де дізнався про зносини гетьманського уряду з Антантою через Ясси й Одесу.

Паралельно з місією Дорошенка спроби налаготити контакти з представниками Антанти здійснював на Балканах посол Української Держави в Софії О.Шульгін. Під час переговорів Шульгіна з американським послом в Софії Мерфі той дав зрозуміти, що Антанта неприхильно ставиться до існування самостійної Української Держави і прагнула б її бачити у федеративному зв'язку з Росією [44]. За словами О.Шульгіна, який проводив переговори з представниками військового командування і дипломатичними агентами Антанти в Салоніках, "там спочатку і чути нічого не хотіли про Україну, тим більше про самостійну". Після впертої роботи протягом цілого місяця, після кількох докладних записок "антантські представники почали ніби прихильніше ставитися до України, але при умові її федеративної злуки з Росією" [45]. Таке повідомлення від представника української партії в очах гетьмана могло бути вирішальним на користь його згоди на федерацію.

У Яссах, тимчасовій столиці Румунії, гетьман намагався увійти в контакт з представниками Антанти в особі французького посла Сент-Олера, англійського - Барклая, американського - Вопічки та інших. До Ясс було спішно відряджено І.Коростовця із завданням прозондувати ґрунт для встановлення дипломатичних відносин. За дорученням гетьмана Коростовець мав заявити, що коли перешкодою для визнання України Антантою є сама особа гетьмана, то він готовий зректися влади.

Настрої держав Антанти щодо України добре демонструє заява французького посла Сент-Олера під час зустрічі з Коростовцем: "Україна є частиною Росії, яку вони вважають, не дивлячись на Брест-Литовський мир, союзницею; Україна, не бувши самостійною державою, не може претендувати, як того бажає київський уряд, на визнання її нейтралітету; вступивши в союз з Центральними державами, Україна тим самим розірвала свій союз з державами Антанти і тому вони не можуть довіряти її заявам, які робляться очевидно через зміну політичних обставин" [46].Коростовець зробив спробу зацікавити представників Антанти в підтримці гетьманського уряду з суто практичних міркувань: через відсутність української армії залишення німцями України приведе до повстання проти гетьмана, організованого лівою націоналістичною партією, і край буде зруйновано. У зв'язку з цим Коростовець виступив з ініціативою, щоб держави Антанти за згодою з українським урядом прислали свої війська для охорони краю після виходу звідти німецьких військ.

Загалом у ході переговорів зазначалося, що ставлення держав Антанти до України буде залежати від тієї допомоги, яку український уряд надасть їм у відновленні порядку в Росії. Українці мали виступити на оборону своєї території від більшовиків і боротися разом з лояльним військом Росії. Ставилася також вимога негайно виключити з уряду міністрів, скомпрометованих своїми германофільськими зв'язками і замінити їх людьми, які користуються довір'ям Антанти.

Гетьман отримав звіт Коростовця близько 9-10 листопада. 14 листопада він підписав грамоту про федерацію з Росією та призначив новий проросійський уряд. Неважко простежити в цих рішеннях прагнення піти на поступки планам держав-переможниць.

Одночасно гетьман намагався встановити зв'язки з генералами Денікіним, Красновим та іншими керівниками російських антибільшовицьких сил. Такі спроби він почав робити з жовтня, із зміною становища Центральних держав. 16 листопада міністр закордонних справ України Т.Афанасьєв надіслав генералу А.Денікіну телеграму, у якій заявив, що "українські сили в порозумінні з Доном і паралельно з Добровольчою армією направляються на боротьбу з більшовиками і на відновлення єдності Росії" [47].