СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ В РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ: ПОШУК СОЮЗНИКІВ
Англійці першими почали розглядати українську справу з точки зору її можливої користі для військових дій союзників по утриманню Південно-західного фронту. Цій меті слугував візит до Києва представника англійського посольства в Петрограді професора Піре. Пізніше і французи почали дивитися на українську справу більше з боку військових інтересів, ніж "німецьких інтриг".
По прибутті у вересні до Росії чисельної французької військової місії, її керівник генерал Ніссел та генерал Табуї відвідали Київ, де зустрілися з членами Генерального Секретаріату [5]. Генералу Табуї, представнику французького уряду при штабі Південно-західного фронту, було доручено стежити за подіями безпосередньо в Києві. Вже 9 жовтня він провів переговори з генеральним секретарем військових справ С.Петлюрою та генеральним військовим комітетом щодо українізації війська, цікавлячись українською військовою справою як з суто політичного боку, так і з військового [6].
Відносини Генерального Секретаріату з представниками Антанти значно активізувалися після прийняття Центральною Радою Третього Універсалу. Принципи, зафіксовані в Третьому Універсалі, загалом відповідали інтересам союзників. Вони відмежовували Україну від більшовиків, одночасно проголошуючи вірність демократичній федеративній Росії, а саме такою союзники прагнули її бачити. Хоча за радянських часів сформувалася офіційна думка, що західні держави прагнули розчленування Росії і тому підтримували "українських буржуазних націоналістів", насправді все було навпаки.
У зв'язку з очікуваним виходом Радянської Росії зі світової війни та участю української делегації у Брест-Литовських мирних переговорах, УНР виходить на міжнародну арену як самостійний міжнародний суб'єкт. У цей час військове становище на фронтах склалося для держав Антанти надзвичайно несприятливо. Як зазначав радник президента США Ч.Сеймур, "проблема тепер була не в тому, яким чином найкраще розбити Німеччину - проблема була в тому, як уникнути поразки" [7].
Невідкладним завданням держав Антанти наприкінці 1917 року ставало збереження Східного фронту шляхом залучення до його оборони усіх можливих сил. Передусім це була Румунія. За планом подальшої кампанії на сході, складеним союзниками, румуни мали співробітничати з Україною, Доном, Північним Кавказом, поляками і чеськими полками, а також іншими національними військами, які вони сподівалися зібрати. Плани представників Антанти щодо України зводилися до того, щоб утворити з українців кілька корпусів, які разом із чехословацькими полками, сформованими з австрійських полонених і мобілізованих чехів-колоністів з України, а також поляками, мали зайняти найважливіші в стратегічному відношенні пункти на Румунському й Південно-західному фронтах і таким чином утримували б на цих фронтах певну кількість німецько-австрійських військ [8].
В ході переговорів із генеральними секретарями С.Петлюрою, О.Шульгіним, М.Туган-Барановським англійські та французькі військові цікавилися політичним становищем України, станом української армії, ситуацією на фронті та планами українського військового командування, пропонували УНР фінансову допомогу [9].
В середині листопада (ст.ст.) 1917 року в ході візиту французьких офіцерів на чолі з генералом Табуї та англійського майора Фіцвільямса до генерального секретаря міжнаціональних справ О.Шульгіна оголошено заяву про те, що союзники взагалі й французи зокрема з великою симпатією ставляться до культурного і політичного відродження України. Генерал Табуї запропонував Україні допомогу від імені союзних урядів і висловив прагнення з'ясувати, яка саме допомога їй потрібна. Через деякий час ці пропозиції було викладено у письмовій формі (нота генерала Табуї від 5 (18) грудня) [10]. У відповідь на пропозиції західних дипломатів О.Шульгін заявив, що перш ніж обговорювати ці проблеми, необхідно, щоб держави Антанти визнали певним актом Українську Народну Республіку, або принаймні встановили з нею дипломатичні зносини, надіславши свого офіційного представника. Це був важливий пункт, на якому український уряд наполягав протягом усього часу переговорів.
5 (18) грудня генерал Табуї звернувся до голови Генерального Секретаріату з нотою про те, що йому вже доводилося передавати О.Шульгіну "симпатії союзників до тих зусиль, які робить український уряд у цілях установлення порядку, відновлення опорної сили і бажання лишитися вірним союзником". Генерал виступив з ініціативою, не чекаючи офіційного мандата, "щоб не гаяти дорогоцінного часу" підготувати програму фінансової і технічної допомоги, яку б союзники могли надати Україні" [11].Аналогічні пропозиції висловлювалися й надалі. Так, 29 грудня (11 січня) Табуї звернувся до Генерального Секретаріату з нотою, в якій "маючи на увазі швидкий хід подій і щоб запобігти великої втрати часу", прохав дати відповідь "найскоріше" з приводу пропозицій фінансової й технічної допомоги [12].
Того ж дня, обговоривши пропозиції Франції щодо позики УНР на суму 500 млн. карбованців, уряд ухвалив відкласти прийняття рішення з цього питання [13]. До його обговорення Генеральний Секретаріат повернувся лише через два тижні на засіданні 4 (17 січня), ухваливши "конкретно й офіційно" з'ясувати умови, на яких Франція може надати Україні фінансову позику. Через три дні було створено спеціальну комісію для з'ясування конкретних умов позики [14]. Відповідь на ноту Табуї від 29 грудня (11 січня) Генеральний Секретаріат мав дати після наради, яку планувалося провести близько 10 (23) січня 1918 року, але подальший розвиток подій, а саме втрата Центральною Радою Києва, зробив французьку допомогу непотрібною.