СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ В РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ: ПОШУК СОЮЗНИКІВ

Незважаючи на це, український уряд уже влітку 1918 року прагнув відновити стосунки з державами Антанти з метою з'ясувати їхнє ставлення до Української Держави і намагався досягти визнання ними самостійності України. Через перешкоди з боку Німеччини будь-які стосунки з державами Антанти були можливі лише через нейтральні держави, де перебували представники усіх воюючих країн. Тому влітку 1918 року гетьманський уряд вживає заходів для встановлення дипломатичних зносин з Швейцарією, Румунією, скандинавськими країнами (знову ж таки, з дозволу німецької сторони). У липні 1918 року до Швейцарії направлено місію Є.Лукасевича, а з 10 жовтня засновано українське дипломатичне представництво в Швейцарії. 13 жовтня призначено надзвичайних представників Української Держави генерала В.Дашкевича-Горбацького в Румунії та Б.Баженова в Швеції.

Можливість для встановлення безпосередніх зносин з союзними державами з'явилась лише наприкінці літа, після розгрому німців на Західному фронті. Після того, коли війна Центральними державами була фактично програна, німці перестали чинити перешкоди українській дипломатії.У вересні 1918 року гетьманський уряд отримав можливість приступити до реалізації плану направлення своїх спеціальних місій до держав Антанти і США. Сприятливий ґрунт для цього створювала діяльність Українського бюро в Швейцарії. Ще у серпні 1918 року за його участю в Парижі було створено Українську Національну Раду на чолі з Ф.Савченком. Метою цієї організації була "боротьба проти німецьких впливів на Україні і підготовка реорганізації України" [36]. Вже в серпні Савченко надрукував дві статті, присвячені українській справі, а також брошуру "Україна і українське питання", в якій робилася спроба з'ясувати, чому Центральна Рада підписала мир з Центральними державами й якимось чином виправдати Україну за цю "зраду" союзникам.

Ідею створення Української Національної Ради було підказано українцям, що перебували на той час в Парижі, французьким урядом. Найбільше зацікавлення вона викликала у колишнього міністра А.Тома та професора Сорбоннського університету Е.Дені. 20 серпня представників Української Ради прийняв міністр закордонних справ Франції С.Пішон. Французька та швейцарська преса надали значну підтримку цій новій організації. Як зазначалося в донесенні українського бюро в Швейцарії гетьманському уряду від 3 вересня 1918 року, французький уряд сприйняв Українську Національну Раду як уряд, створений на зразок чехословацького уряду в Парижі. Тим самим французький уряд намагався взяти під свій контроль розвиток подій в Україні [37].

За інформацією українського швейцарського бюро, ситуацією в Україні цікавилися також представник Англії у Швейцарії Уайт та американський кореспондент газети "Філадельфія Дейлі Леджер" Коспос. Та найбільшу зацікавленість справами в Україні виявив італійський уряд під час переговорів радника прем'єр-міністра Італії У.Інзабато з членами Українського бюро 20 серпня. Головним змістом переговорів був можливий політичний союз між Італією та Україною, спрямований проти Австрії, а також економічні зв'язки між двома країнами через Дарданелли та майбутню трансбалканську залізницю [38].

Стрімкий розвиток подій примушував гетьманський уряд прискорити налагодження відносин з державами Антанти. 2, 8 та 9 жовтня український посол в Берліні барон Ф.Штейнгель надіслав голові Ради Міністрів і міністру закордонних справ Української Держави ряд секретних телеграм, в яких повідомив про безнадійне становище Німеччини і прийняття нею умов перемир'я. В зв'язку з цим наголошувалася необхідність негайно вступати в переговори з державами Антанти через посередництво відповідних представників в Швейцарії і скандинавських країнах. Головна мета встановлення зв'язків з Антантою визначалася необхідністю досягнення угоди про залишення німецьких військ на території України [39].

Трохи згодом голові української дипломатичної місії в Швейцарії Лукасевичу також вдалося завдяки посередництву дипломатичних представників нейтральних Іспанії й Голландії з'ясувати, що держави Антанти готові вступити в безпосередні переговори з українським урядом. Тоді було вироблено план відправки спеціальних місій до Франції, Англії і США, схвалений Радою Міністрів на засіданні 16 жовтня. Тоді ж були призначені голови місій - до Англії і США - І.Коростовець, до Франції - М.Могилянський [40]. Головна мета місій полягала в тому, щоб вірно поінформувати держави Антанти і США про події в Україні, а після цього встановити прямі й безпосередні зв'язки з державами Антанти, створити умови для визнання ними України як самостійної держави. Серед найближчих завдань місії було забезпечення участі України в роботі мирної конференції.

Від'їзд місій планувався на кінець жовтня, потім його було перенесено на більш пізній період через налагодження зв'язків з представниками Антанти в Яссах, куди для ведення переговорів було направлено І.Коростовця. А.Денікін з цього приводу писав, що затримка від'їзду місій сталася через сильні германофільські настрої, що збереглися на той час в українському уряді. Так, у своєму листі від 24 жовтня (ст. ст.) до заступника міністра закордонних справ Палтова Могилянський просив відкласти виїзд місії мінімум на два тижні, бо "до того часу, можливо, з'ясується міжнародна кон'юнктура… Наше майбутнє, як України, так і Росії, в добросовісних тісних зносинах з Німеччиною, - це визначено географією, історією і здоровим глуздом" [41]. Крім того, як повідомляла преса, причиною затримки місій було негативне ставлення до цього керівних кіл Антанти. Врешті місії так і не було відправлено через стрімкий розвиток подій в Україні - повстання проти гетьмана і встановлення нової влади у формі Директорії.На думку українських політиків, мир закріпляв міжнародне становище України і ліквідовував перепони, через які вона не могла мати дипломатичних зв'язків з іншими, крім Центральних, державами. Газета "Голос Києва" нове міжнародне становище України характеризувала таким чином: "Культурні держави, до яких належить і Україна, тепер мають одного спільного ворога - це анархо-більшовизм… Немає нічого неможливого в тому, щоб в результаті взаємної згоди європейські держави вжили рішучих заходів проти анархії і більшовизму. На цей випадок Україна виявиться досить цінним союзником, що може постачати продовольством ті сили, що вступлять у боротьбу з більшовизмом" [42]. Тобто з осені 1918 року, коли визначився переможний для Антанти кінець війни, на порядок денний постало питання про спільні дії усіх "культурних держав" - і Центральних, і союзних, і нейтральних, в тому числі України - проти більшовизму.