СПАДОК АРХІТЕКТОРА ГОРОДЕЦЬКОГО В КИЄВІ
РОЗДІЛ 2. СПАДОК АРХІТЕКТОРА ГОРОДЕЦЬКО У КИЄВІ.
2.1. Життя та діяльність великого будівничого Владислава Владиславовича Городецького.
Ще за життя ім'я архітектора Владислава Городецького було овіяне легендами, а його дивовижні витвори стали не лише відомими, але й улюбленими. Інтерес до його архітектурної спадщини з плином часу не згасає, бо в ній закладено те, що можна з повним правом віднести до мистецтва самого високого ґатунку.
В творчому доробку славетного зодчого численні споруди: храми, палаци, маєтки, музеї і мавзолеї, лікарні, виставочні павільйони , заводи і фабрики та немало іншого.
В історію архітектури В.Городецький увійшов як будівничий модерну. А модерн не знає вузької спеціалізації художника. Інтереси видатного архітектора поширювалися також на пов'язані з архітектурою такі види ужиткового мистецтва, як проектування меблів і оздоб, виготовлення ескізів розписів, скульптур і вітражів, шпалер і тканин, а ще він займався карбуванням по каменю і гіпсу, гравіюванням; створював ювелірні прикраси, ескізи взуття та одягу, оформляв книги, театральні декорації, афіші...
У цій неординарній людині органічно поєднувалися тонке відчуття краси, буйна фантазія художника і невичерпна енергія будівничого.
Владислав Владиславович Городецький - нащадок старовинного польського шляхетного роду, що згодом підтверджено й російськими дворянськими правами 1824 року в Подільській губернії.
Народився майбутній архітектор Лєшек Дезидерій Владислав Городецький (таким було його повне ім'я) 23 травня 1863 року в селі Шолудьки Брацлавського повіту Подільської губернії (нині Немирівського району Вінницької області).
З дитинства він бачив красу природи та велич маєтків у тих же рідних Шолудьках, Жабокричі, Немирові, Печері, Шпикові та інших резиденціях сусідів-поміщиків. Від колишнього панського палацу Городецьких в Шолудьках давно не лишилося нічого - все було знищено під час жовтневої революції.
Середню освіту В.Городецький здобув в Одеському реальному училищі при євангелічній лютеранській церкві св. Павла. Одесу на той час прикрашали чудові палаци Потоцького, Бржозовського, Воронцова, Гагаріна, ансамбль Миколаївського бульвару з славетними Приморськими сходами, пам'ятником герцогу де Рішельє та біржею, величні фасади громадських будівель, храми різних конфесій тощо. Можливо ще тоді, споглядаючи архітектуру приморського міста, беззвучну «музику, що застигла» в камені, Владислав і зробив свій життєвий вибір стати творцем цього дивного мистецтва. Здібності до того у юнака були. В училищі він мав відмінні успіхи з рисування, які були помічені: у п'ятому класі Городецький одержав з Петербурга свідоцтво Ради Імператорської академії мистецтв про те, що постановою особливої конкурсної комісії від 27 жовтня 1882 р. за класну учнівську роботу «рисунок ручним пензлем з гіпсу» він удостоєний похвали.
Отже, попереду була Імператорська академія мистецтв у Санкт-Петербурзі. Вищу фахову освіту в цій академії він здобув у 1890 році, закінчивши її архітектурне відділення.
Ще будучи студентом, Владислав Городецький два роки підробляв помічником архітектора Київської учбової округи. Тому не дивно, що молодий архітектор, фантазія та відчуття краси якого були випестувані з дитинства серед природи та палаців Поділля, вирішив назавжди оселитися у Києві, де йому судилося жити і творити тридцять років.
Як стверджує Д.В.Малаков у своїх дослідницьких працях, В.Городецький прожив життя красиве і безжурне, а його творчість назвав прекрасною піснею, найкращі слова якої проспівані зодчим саме у Києві, котрий він любив понад усе.
Творча діяльність В.Городецького у Києві розпочалася на зламі двох століть, коли в країні встановлюються нові економічні відносини, що сприяли розвитку архітектурно-будівельної справи. До того ж з'явилися нові будівельні матеріали: цемент, бетон, металеві конструкції, які викликали появу нового напрямку в архітектурі.Тогочасний Київ швидко розбудовувався і розростався. Місто на очах змінювалося. Кращих умов, щоб проявити себе молодому зодчому, годі було шукати. І Городецький це добре розумів. З характерною для нього енергією він з головою занурився в роботу. Спочатку молодому архітекторові довелось виконувати непрезентабельні роботи - будувати міські туалети, що в ту пору звались «ретирадами», корпуси Южноруського заводу, що й донині знаходяться поруч із вокзалом. Здається, марно було сподіватися, що посиплються вагомі замовлення, проте саме так i сталося. Допомогло ще одне захоплення Владислава Владиславовича - мисливство. Увесь свій вільний час він віддавав цьому своєму захопленню, якому залишився відданим до кінця життя. Ця мисливська пристрасть помітно позначається і на його творчості. Не випадково, однією з перших споруд у Києві стане його, так званий, сажковий павільйон, побудований у 1893 і мисливський тир у садибі Імператорського товариства правильного полювання на Лук'янівці. До речі, проектні роботи архітектор виконав на спонсорських засадах. То був його дарунок київським мисливцям.