Я вибрала Долю собі сама: життєвий і творчий шлях Ліни Василівни Костенко
Серед невизнаних і визнаних
повинен бути хоч один,
хто стане речником і вісником,
і перевізником годин.
В українській літературі, хоч мала вона багатьох талановитих митців-чоловіків, серед яких і таку постать, як Василь Стус, роль обраної Богом на символ і прапор все-таки випала Ліні Костенко. А може, й не випала. Може, вона сама свідомо обрала собі Долю, Долю тяжку, як Ісусів хрест, і світлу, як перше причастя:
Я вибрала Долю собі сама.
І що зі мною не станеться –
У мене жодних претензій нема
До Долі - моєї обраниці.На початку шістдесятих років у літературу стрімко ввійшли Микола Вінграновський та Іван Драч, їхньою "хресною мамою" стала "Літературна Україна", помістивши вагомі добірки. Ліна Костенко на той час уже мала дві книжки, готувала третю - "Мандрівки серця". Але і їй "Літературна Україна" вділила сторінку. З виданням "Мандрівок серця" уже не було так просто, як з двома першими. Система пильнувала, щоб неугодні не ставали відомими. Мабуть, Євген Маланюк був наслуханий про Лінині "ходіння по видавничих муках", більше того, навіть побоювався, що цей талант знищать. У статті "Малоросійство" він писав: "Дуже прикметний недавній випадок з посткою Ліною Костенко. По виданні тільки двох книжечок поезій - вона опинилася з кляпом в роті. Не з огляду на тематику (про кохання й соловейка така В.Ткаченко воропає собі без перешкод)... Ні, справа була не в тематиці, а в занадто певнім тоні, занадто суверенній інтонації і занадто яскравій літературній культурі...А, на біду, - поетка справжня та ще й з власним стилем. Це й припечатало її долю. Вона фактично вже задушена, не вспівши навіть заквітнути. Випадок з Ліною Костенко, може, найяскравіше показує справді сатанинську чуйність совєтського апарату малоросизації".
Коли "хрущовська відлига" почала підмерзати, у 1963 році поетеса подала у видавництво четверту книгу своїх поезій - "Зоряний інтеграл". У цій збірці Ліна Костенко ще далеко до знаменитих виступів І.Дзюби та В.Стуса підчас прем'єри "Тіней забутих предків" гнівно заявила у вічі системі:
Я скоро буду виходити на вулиці Києва
з траурною пов'язкою на рукаві -
умирає мати поезії мого народу!
Все називається Україною -
універмаг, ресторан, фабрика.
Хліб український,
телебачення теж українське.
На горілчаній етикетці
експортний гетьман з булавою.