Я вибрала Долю собі сама: життєвий і творчий шлях Ліни Василівни Костенко

Ой ні, ще рано думати про все.

Багато справ ще у моєї долі.

Коли мене снігами занесе,

тоді вже часу матиму доволі.

А поки що - ні просвітку, ні дня.

Світ мене ловить, ловить... доганя!

Час пролітає з реактивним свистом.

Жонглює будень святістю і свинством.

А я лечу, лечу, лечу, лечу!

- Григорій Савич! - тихо шепочу.

Минає день, минає день, минає день!

А де ж мій сад божественних пісень?

Он бачиш, хто сидить в тому саду?

Невже я з ним розмову заведу?

Невже я з'їм те яблуко-гібрид,

Що навіть дух його мені набрид?!

...Прикипіли ноги до постаменту,

хліб у торбі закам'янів.

- Біда, - каже Григорій Савич. -

Він мене таки спіймав, цей світ,

добре хоч, що на тому світі.

Нічого, якось відштовхнуся від постаменту,

та й підемо.

...От ми йдемо. Йдемо удвох із ним.

Шепоче ліс: - Жива із кам'яним!