Я вибрала Долю собі сама: життєвий і творчий шлях Ліни Василівни Костенко

а тільки небо, небо і зірки.

Коли Ліні виповнилося шість років, сім'я переїхала до Києва. Звідси однієї страшної доби й вхопив "чорний ворон" батька на цілих десять років. Маленька Ліна тоді ще й не уявляла, що таке бути дочкою "ворога народу", вона просто не могла змиритися в душі, за що І чому її такого доброго, розумного, інтелігентного татка так безцеремонне й грубо принизили, відірвали від неї і матері й забрали на все її цим арештом охмарене дитинство.

А потім була війна. Евакуація. Страшні, "сумні біженські мандри". Психологи вважають, що випробувані катастрофами й катаклізмами діти надто швидко до­рослішають, навіть у ранньому чи підлітковому віці вже мають очі збагачених багатолітнім досвідом сивих поважних старців. Війну маленька Ліна сприймала саме такими очима, про що свідчать поезії "Мій перший вірш написаний в окопі", "У Корчуватому, під Києвом", "Колись давно, в сумних біженських мандрах". Здавалось би, що могло запам'ятатися одинадцятилітній дитині? Пожежі, вибухи, солдати-чужинці. Звичайно, залишилося в спогадах і це. Але найбільше врізалися у свідомість свідчення доброти й милосердя українців - ті риси, які не могла знівелювати й здевальвувати навіть несподівана війна, навіть трагічний відступ армії, навіть страшні слова "евакуація" та "окупація":

І ніч глуха. І пес надворі виє.

І світ кривавий, матінко свята!

Чужа бабуся ковдрою укриє,

своє розкаже, ваше розпита.

І ні копійки ж, бо не візьме зроду,

бо що ви, люди, на чужій біді?!.

А може, то в душі свого народу

я прихилила голову тоді?

Мабуть, воєнні дитячі віршовані спроби теж були не дитячими. На жаль, не можемо судити про їх рівень і тематику - ті поезії не збереглися:

Це вже було ні зайчиком, ні вовком,

кривавий світ, обвуглена зоря! -

а я писала мало не осколком

великі букви, щойно з букваря, -

той перший віршик, притулившись скраю,

щоб присвітила поночі війна.

Який він був, я вже не пам'ятаю.

Снаряд упав - осипалась стіна.

У повоєнні роки Ліна почала відвідувати літературну студію при Спілці письменників України. Вона надовго запам'яталася ровесникам І навіть вже відомим талантам не тільки аристократичною красою, яка свідчила про глибоку духовність допитливого дІвчатка-підлітка, а й дивовижно свіжими віршами, оригінальним поглядом на світ і вмінням відтворити побачене в мить озаріння словами. Несподівана, випадкова й, по суді, ні до чого не зобов'язуюча, зустріч Із Максимом Рильським, мабуть, все-таки мала глибокий підтекст, про який Ліна Костенко здогадалася аж у зрілому віці;