Я вибрала Долю собі сама: життєвий і творчий шлях Ліни Василівни Костенко

Йому рушники вишивали дві Ганьки і п'ять Варвар.

Той дід був поїхав до міста - продавати городину.

Той дід був як Вас побачив, той дід був пропив товар!

Хоч він був чесного роду, таж Вас йому не давали.

То що ж йому залишалось, то він Вас узяв та й вкрав.

Та так Вас привіз до батька та й каже: "Ось моя виручка".

А батько його гарапником та й у солдати віддав.

Та так ото 25 років Ви їздили за солдатом.

Знайшлася у Вас Марієчка, морочливий індивід.

Вдягав мундир миколаївський - парубком був чубатим.

Знімав мундир миколаївський - оце тобі маєш, дід!

То ви перегодом осліпли. І лихо Вас не укоськало.

Вам був уже рік сто перший, чи Ви й не знали, котрий,

як Вас покусали собаки полковника Мацаковського.

Якби не оті собаки, то Ви б танцювали кадриль.

Як вже ж вони покусали, то Ви упали у лежу.

От тільки й добра: на лежанці не хапав за литки город.

Ви уже тільки навпомацки розрізняли Вашу одежу.

Розпалося Ваше дзеркало, і шашіль з'їла комод.

Але ви таки вставали, хоч як було через силу,

Сідали косу чесати, немов ішли до вінця.

Кивали пальцем онуці і тихо її просили:

- Подивися на мене у дзеркало. Цей гребінь мені до лиця?

Люблю легенди нашої родини,

писати можна тисячу поем.