Я вибрала Долю собі сама: життєвий і творчий шлях Ліни Василівни Костенко
" - Тепер не страшно й помирати, - сказав вісімдесятичотирьохлітній поет. - Прилучився до вічності. Я стільки років чекав на твір в сучасній українській літературі, про який напевне міг би сказати, що це стане класикою."
1977 року появилася на полицях книжкових магазинів і негайно була розкуплена лавиною шанувальників збірочка "Над берегами вічної ріки". В.Панченко справедливо наголошує, що взагалі образ ріки, нескореної, неуярмленої стихії води в Ліниному трактуванні є символом самодостатності, незламності, непоступливості, внутрішньої і зовнішньої волі особистості з веління Бога народжено і" вільною: "Ріка, якої не видно під кригою, яка - всупереч усьому - пробивається до моря, - ця алегорія зовсім не випадкова в молодої Ліни Костенко (додамо: у зрілої теж - О.С.). За нею - коренева риса ліричного характеру, який постає перед нами: стоїцизм".На початку вісімдесятих з величезними труднощами побачила світ збірка поезій "Неповторність" і роман "Маруся Чурай". Коли книга віршів опинилася під загрозою невидання, Ліна Костенко знову оголосила голодування. Оксана Пахльовська згадує: "1980: після всіх кіл видавничого пекла вихід "Неповторності" все одно під загрозою. Останній спосіб: мама оголошує голодовку... Наш тато каже: "Ліно, у тебе ж діти!" Мама відповідає: "Діти мені простять". Чоловік Ліни Костенко, нині вже покійний Василь Цвіркунов, з 1962 до 1973 року очолював кіностудію ім. О.Довженка. Саме в часи його керівництва й були створені епохальні фільми "Тіні забутих предків" С.Параджанова, "Камінний хрест" Л.Осики, "Криниця для спраглих" Ю.Іллєнка. Ліні Костенко він був надійною опорою. Вона була твердо впевнена у своєму чоловікові, у своїх дітях, у своєму вихованні, у прикладі, який подає. О.Пахльовська не втаює: "Дітьми ми були дуже вредні. І непоступливі. Та й зараз не змінились. Рід у нас крутий. Але завжди знали одне правило: хоч яку шкоду зробиш, - все нічого. Одного не можна: брехати. Ні іншим, ні собі. Це непросто, але глибина таких стосунків завжди чиста, в них не буває мінливих підводних тіней". Ліна Костенко просто виробляла імунітет проти брехні у своїх дітей. Епоха брехні, держава брехні, система брехні для них уже не була страшна. У дітях Ліна Костенко шанувала особистість. Маленький Василько писав чарівні дитячі вірші. Мати підтримувала паростки таланту. Згодом уподобання змінилися: захопився театром, заявив, що буде режисером. Ліна Костенко не перечила. У зрілому віці прийшло захоплення математикою - і всерозуміюча ненька лише вітала синові успіхи. В 1990 році в Америці відбувся навіть Всесвітній конгрес "Ліна Костенко - поет і мислитель". Разом з Василем Ліна Костенко була запрошена американськими університетами для прочитання лекцій. Мати читала про літературу. Син - про кібернетику. Відомою поетесою, літературознавцем, доктором наук стала й дочка Оксана, авторка збірки поезій "Долина храмів" рідною та книги "Українська літературна цивілізація" італійською мовами.
Навіть у серії "Романи й повісті" в м'якій палітурці й на газетному папері історичний роман "Маруся Чурай" став раритетом. Коли ж вийшов у подарунковому виданні, за романом у книгарнях стояла така черга, як в голодні роки за хлібом. І подібна картина спостерігалася не тільки в національне свідомому Львові, а й у зрусифікованих Києві та Харкові. Нація відчула голод на правду, спрагу на історію в художньому трактуванні генія.
Повернення Ліни Костенко для літературних клерків не було приємним. У присутності цієї жінки вони почувалися ущербно, більше грому з ясного неба боялися її дошкульного слова. Світлана Короненко пригадує, що вперше побачила Ліну Костенко у Спілці письменників України на літературному вечорі одного з найталановитіших молодих поетів - Івана Малковича. Коли Ліна Костенко увійшла в зал, всі оніміли й завмерли, а потім почали підводитися з місць, як це зникли робити хіба що під час звучання гімну "Союз нерушимий..." Гостя кинула тільки одну фразу; "Настільки я зрозуміла, це студія літературної майстерності, а за столом "майстри"? Ті, що сиділи в президії, потупили очі: "За столом справді були не майстри, а досить посередні поети, які з висоти спілчанських посад повчали нас, молодих. Як же тоді вони принишкли, та жоден з них не промовив і слова проти. Такий був високий авторитет цієї жінки!" А коли тоталітарна система знову перейшла в наступ на Лінині твори, письменниця не погребувала провчити одного із запопадливих холуїв. В.Юхимович свідчить: "Пригадую, як натерпілась талановита артистка Неоніла Крюкова, коли з Ліною Костенко мала показати у столичній залі філармонії "Марусю Чурай". Та раптом - "перенос" дії в клуб "Арсеналу"... І вимога: видрукувати (за ніч!) весь роман у віршах (хоч його вже було видано в серії "Романи і повісті"). Прибігла артистка-виконавиця до нас в "Україну" вся в сльозах. А Ліна Василівна знайшла в "Арсеналі" інший засіб впливу на держиморд - власноручно відважила філармонійцю... ляпаса", Про цей же випадок у своєму щоденнику залишив згадку й О.Гончар. Він не тільки не осудив поетесу за некоректну поведінку, а й схвалив її вчинок, який був гїлною відповіддю глупоті та бюрократизму: "А міністр культури судиться з Ліною Костенко. За те, що дала ляпаса одному з його холуїв. Жаль, що не міністру! Після Лесі - Ліна Костенко, звичайно, найбільший поет України. Та й не лише України..."Аж у 1987 році за два останні твори Ліна Костенко отримала Державну премію України імені Т.Шевченка. "Нагороду, освячену іменем Шевченка. - сказала лауреатка, - розглядаю так, щоб витримати суворий і вимогливий погляд великого поета нашого народу". До речі, якщо у підлітковому віці для маленької Ліни навіть Рильський був метром недосяжного поетичного рівня, то згодом, внутрішнім зором свого генія осягаючи собі рівних, поетеса відчуватиме духовну спорідненість не тільки з Лесею Українкою, Тарасом Шевченком, а й - і щонайбільше - з Григорієм Сковородою, їх об'єднує насамперед те, що світ, ставлячи дуже високу ставку на них, йшов навіть ва-банк, ловив, але так і не зумів оплутати тенетами, загнати в пастку, зловити і приручити. Саме тому так щиро й відверто звучить вірш "Ой ні, ще рано думати про все":