Молитва. Роди і види молитви

Слава Божа це стала девіза Ісуса Христа в усьому його житті. Від Нього можна часто почути: „Я не шукаю моєї слави” [Ів. 8,50]. А на іншому місці Він каже: „Бо зійшов я з неба не для того, щоб волю власну чинити, а волю того, хто мене послав” [Ів. 6,38]. На Тайній Вечері Він запевняє Апостолів: „І все, що попросите в моє ім’я, то вчиню, щоб Отець у сині прославився” [Ів. 14,13].

Божа слава це також головна ціль усіх наших церковних Богослужб і Св. Літургій. Кожне наше Богослуження починається і кінчиться прославою Бога чи Пресвятої Трійці. Знаний австрійський композитор Йосиф Гайдн будучи близько смерті, у своєму тестаменті написав такі слова:

„Ціле своє життя я так провадив, як і мої композиції. Я завжди їх починав з Богом і завжди кінчив словами „Слова Богові”. Думка на Бога була золотою ниткою, що тягнулася через усе моє життя. А тепер своє життя також хочу закінчити на славу Божу”.

Ось так, правдивий християнин живе, працює і вмирає для слави Божої. Наш Християнський катехизм кількома словами означує ціль людини на землі, кажучи: „Людина створена Богом на те, щоб Його любити, Його славити, Йому служити і в той спосіб спасти свою душу”.

Щоб ту ціль Богом нам призначену належно сповнити, то стараймося часто Бога славити молитвою прослави, і навіть у терпінні казати: „За все, хай буде Богові честь і слава” Кожного дня рано при молитвох зробімо добрий намір, що в часі дня все робитимемо тільки на Божу честь і славу. Дивлячися на красу Божої природи, пригадуймо собі, що вона нам проповідує про Божу велич, красу, силу, могутність, любов і добробуту.

Прославляючи Господа Бога усім нашим життям на землі, станемося гідними колись у небі враз з Ангелами і Святими славити Бога на віки вічні [О.Ю.Я.Катрій ЧСВВ „Господи навчи нас молитися”, - Нью-Йорк – 1981 – Торонто. ст. 12-14, 29.].

1.2. Молитва подяки.

„Я буду дякувати Тобі, Господи, мій Боже, всім моїм серцем і прославлятиму ім’я навіки”.

(Псалом 86)

брак вдячності – це яскрава й разюча риса загалу людей. Найчастіше нарікання, що його чуємо, це нарікання на невдячність. Так було колись, так і сьогодні, як щодо людей, так і щодо Господа Бога. Символом того ось такий приклад:

У родині п’ятилітній Івась має малу сестричку, що поважно захворіла. Через кілька днів при молитві мати йому додавати ще таку молитовку за здоров’я сестрички: „Боже дай здоров’я моїй сестричці”. Тиждень пізніше, коли вона стала здорова, мати вже не згадує про молитву за здоров’я сестрички. Тоді Івась питається: „мамо, а чому ми не молимось за сестричку?” „Бо вона вже здорова!” – відповідає мати. На те Івась: „Як вона вже здорова, то чому не подякувати Богові за її здоров’я?” Мала дитина дала мамі гарну науку про вдячність відносно Господа Бога.

Вдячність рідкісна чеснота, бо людське серце вузьке. Ми просимо і дістаємо, і вже не думаємо про добродія, ми хворіємо, приходимо до здоров’я і не дякуємо Богові бо вже забули за ласку здоров’я, ми доробилися більшого маєтку, і не дякуємо Богові, бо вже забули на час, коли ми нічого не мали. Каже один аскет: „Коли б не було на світі терпіння, то було б дуже мало молитви”.

Вдячність рідкісна чеснота, бо людське серце самолюбне. Щоб чогось у когось просити, то вистане думати тільки про себе, але щоб дякувати, то вже треба думати і про добродія. „Просимо в Бога про одне добродійство, - каже один святий, - просимо про друге, вже одержали і третє, але ще за перше не подякували”.

Вдячність є ознакою доброго і шляхетного серця. Тож нічого дивного, що всі люди її високо цінять. Немає людини, щоб не була чутлива на вдячність чи невразлива на вдячність. Вдячності бажають люди, вдячності бажає і цінить її Господь Бог. У старому завіті знаходимо багато скарг від Господа Бога на невдячність ізраїльського народу.Скільки природних і надприродних добродійств уділяє нам Господь Бог кожного дня і кожної години! Про деякі з них ми свідомі, а про деякі навіть несвідомі. Господь Бог наш найбільший Добродій. Він створив нас, дав нам життя. Він наділив нас прегарними змислами. Він, як найкращий Батько щедро дбає про нашу поживу й одіж. Все, що маємо, від Нього маємо. „Що маєш, чого б ти не одержав, - питає Св. Апостол Павло – Коли ж одержав, то чому вихваляєшся, наче б не одержав” [1Кор. 4,7]. Св. Іван Золотоуст розважаючі Божі добродійства, поучує нас: „В тебе язик не на те, щоб дразнити ближнього, але щоб благодарити Господа Бога. Немає нічого особливішого й дивного в тому, коли ти дякуєш, коли наділений дарами, здоровий, все тобі ведеться і ти щасливий. Треба, щоб благодарив Господа Бога в нещасті і в журбах. Не говори нічого іншого крім слів: Благодарю Тебе, Господи! Я розуміювдячність не на словах, не на язиці, але в поступуванні, ділах, думках і серці. Всією душею благодарю Його” [Бесіда 19 на Ефес. 5,15.].