Молитва. Роди і види молитви

Молитва – це розмова душі з Богом. Але це також і участь у тій „розмові”, яку вічно ведуть між собою три Особи Пресвятої Трійці. Тому й наша молитва – це звертання до Бога Отця через Сина у Святому Дусі. Це і є наш злет, на зустріч якому до нас нисходить благодать. І так усе добре приходить до нас від Отця через Сина у Св. Дусі. Ми ж, підтримувані Духом устами Сина насмілюємося сказати Богові: „Отче наш!” [Тома Шпідлік „Як ми молимося”, Рим, 1995р., ст.5-6,9.]

„Моліться без перестану, за все дякуйте. Така бо воля божа щодо вас у Христі Ісусі” [1Сл. 5,17].

Молитва – це духовна пожива кожної людини, християнина чи нехристиянина, бо молитвою підносимося до Божих висот і мучимося з Богом, стаємо перед Ним і кажемо йому все те, що в нашій душі радісне, чи що їй болить, чи чогось вона потребує, чи за щось вона вдячна, чи прагне на мить бути понад землею.

Без молитви наша душа німа, холодна, а може бути й мертвою перед Богом, коли з ним, джерелом нашого життя – буття, не має вона зв’язку. Молитва – наша дорога до Бога. У молитві Бога шукаємо, і знаходимо, за словами нашого Господа:

„Кожний, хто просить, одержує; хто шукає, находить; хто стукає, тому відчинять” [Мт. 7,8]. Молитва – це наша поміч, наше світло, наше добро [Прийдіте поклонімся (молитовник), Рим, 1991р.]. як необхідною є постійна праця і зв’язок із землею, щоб жити, щоб здобути собі шматок хліба і ковток води, так необхідно трудитися розумом і тілом для того внутрішнього єства, щоби завжди бути у зв’язку з Богом, і щоби подих безсмертя пройняв твою душу та приготував її для життя вічного. Зв’язок з Богом це – якраз те, що називаємо молитвою. Лише силою духовної праці живиться твій дух і одержує просто від Бога енергію для росту. Ти повинен переконатися, що кожен контакт з Богом – це молитва, але не кожна молитва є контактом з Богом. Насправді, багато людей моляться, не будучи підготовленими до цього і без будь – якого бажання спілкуватися з Богом. Це не можна назвати справжньою молитвою, бо вона є діянням, що звершується у співпраці людини і Бога.

Якщо „комірчина душі – „місце”, яке Христос призначив для внутрішньої молитви, то з цього випливає, що весь час, який ти проводиш там, має бути відданий молитві. А це у свою чергу значить, що ти повинен завжди бути в духовному контакті з Богом.

Декому Господь може дати можливість перебувати у власній комірчині досить довго як, наприклад, монахові, в якому справедливо вбачаємо християнина, що увійшов в свою комірчину і повністю зачинив за собою двері, не бажаючи більше мати ніякого відношення до світу і його пустих турбот. Напевно, комусь іншому Бог дає можливість побути у власній комірчині лише декілька годин, але для більшості людей неможливо затриматись там більше одної години протягом дня, а інколи – й ще менше часу. Але цю різницю часу, доступну для молитви і перебування у власній комірчині, Святий Дух компенсує в інший спосіб під умовою, що хтось є послідовним і щирим у своєму духовному розвитку [Матей ель Мескін „Поради про молитву”, - Львів, 1996р.].

Молитва – це піднесення Духа до Бога, так каже Св. Іван Домаскин, великий богослов Східної церкви. Піднесення духа значить, що в молитві мають брати участь усі духовні власті людини. Господь Бог наділив людину прегарними духовними властивостями, що ними є розум, воля і пам’ять. Через них людина є людиною. Підносити духа до Бога значить найперше розумом узнавати Бога за свого Творця, Пана Добродія. Молитва – це розмова з Богом, так окреслює її Св. Августин. І слушно, бо на молитві ми не тільки духом підносимося до Бога, але із Ним розмовляємо. А що значить з кимсь розмовляти, говорити? Розмовляти значить комусь виявляти наші думки, бажання, проблеми, плани, радість, смуток. Розмова – це природний спосіб комунікації між людьми. Це привілей людини, бо звірята не мають дару бесіди. Бути німим – це великий і тяжкий хрест.Молитва – це безпосередня стріча, створіння зі своїм Творцем, смертного з Безсмертним, немічної людини зі своїм всемогутнім Вітцем. І чим більше ми з Богом розмовляємо, тим більше стаємося подібні до Нього.

Молитва – це перебування з Богом, так зове молитву Св. Григорій Ніський, брат Св. В.Великого.

Молитва з Божої волі ставить нам до диспозиції Божу всемогутність. Воно дивне, але правдиве. Для Бога нема нічого неможливого. Молитва в Божій всемогутності займає особливе місце. Багато – багато справ нашого життя зробив Господь Бог залежними якраз від нашої молитви [О.Ю.Я.Катрій ЧСВВ „Господи навчи нас молитися”, - Нью-Йорк – 1981 – Торонто. ст. 12-14, 29.].

Отже, молитва – це щось найбільш взнеслена землі. Вона – це духовні крила, що нас займають понад землю і аж до Бога підносять. Молитва – це світло для душі, правдиве пізнання Бога, посередниця між Богом і людьми, лікар наших пристрастей, лік на болі, мир для душі, небесна провідниця в дорозі, яка ходить не довкола землі, а йде під сам небосхил.