Молитва. Роди і види молитви
Св. Апостол Павло взиває нас до вдячности словами: „Дякуйте за все, завжди Богові й Отцеві в ім’я Господа Нашого Ісуса Христа” [Ефес. 5,20.].
Подивляючи все, що Бог зробив для нас, дякуємо Йому за все, що маємо від нього – ні від кого іншого! Неважко знаходити причин до подяки Богові. Якби Бог цього не хотів, нас навіть не було б на світі! Дякуємо Йому за своє життя, здоров’я, батьків, родину, друзів, батьківщину, їжу, дім, успіхи – а скільки можна було б вичислити дібр, якими користуємося в житті. Усе це – дари від Бога. „Дякую Тобі, Господи, за всі блага, якими Ти мене обдарував. Це майже природний вигук, що сам виривається з уст. В устах нашого народу ця молитва живе постійно: „Богу дякувати! Спасибі” [Молитовник „Прийдіте поклонімося”, - Рим, 1991 р.]. „Ніщо не є таке миле Богові, як вдячність і за себе, і за інших” [Св. Іван Златоус.].
Замало було для Бога створити нас, замало було дати безсмертну душу, розум і волю. Через Св. Тайну Хрещення Він робить нас своїми Божими дітьмя, нас адаптує, усиновлює. Він робить нас братами і сестрами Ісуса Христа. Тому Св. Євангелист Іван каже: „Дивіться, яку велмку любов дарував нам Отець, щоб ми дітьмя Божими звалися. Ми і є ними. А тому світ нас не знає, бо він Його не зпізнав. Любі. Ми тепер – діти Божі, і ще не виявилось чим будемо” [1посл. з 1-2].
Господь Бог у своїй доброті робить нас не тільки своїми дітьми, але й наслідниками неба. Дитина має право до наслідства, до спадщини свого батька. І нам Боже дитинство дає право вступу до неба.
„Ми діти Божі, - каже Св. Апостол Павло – а коли діти, то і спадкоємці ж Божі – співспадкоємці Христа, якщо ми страждаємо разом із Ним, щоб разом з Ним і прославитися” [Рим 8,17].
Як добра мати чуває над своєю дитиною так Божа любов день іі ніч чуває над нами. Хто ближче нас від Господа? Він завжди присутній з нами своїм Божим Єством, знанням, могутністю і добротою. Прегарно сказано про це в Діянях Апостолів: „У ньому бо живемо, рухаємося й існуєм” [17,28], Він присутній, не тільки коло нас, але й в нашому серці через освячуючу ласку. Де освячуюча ласка, там Господь Бог. Кожна душа в ласці Божій це храм Св. Духа.
„Чи не знаєте, - каже Св. Апостол Павло – що ви храм Божий і що Дух Божий у вас перебуває!” [1Кор. 3,16.]. Він бажає нашого вічного спасіння. І до тієї цілі, дає нам усі потрібні засоби: церкву, Св. Тайни, молитву, Божі і церковні заповіді.
Господь Бог стає малою дитиною, щоб нас спасти від гріха. Він приймає нашу людську природу, і стає нам подібний у всьому, крім гріха. Він з любови до нас іде на хрест і на смерть. Хрест – це вершок Божої любові. Сам Христос каже: „Більшої любови ніхто не має над того, що своє життя віддає за друзів своїх” [Іван 15,13]. А Св. Апостол Павло кількома словами окреслює глибину Божої любови: „Він полюбив мене й видав себе за мене” [Гал. 2,20].
Він з любови до нас потиться кривавим потом, приймає бичування і нетерпінням вінчання вкінці дає себе прибити до хреста. Він спочиває на ранах своїх, рук і ніг. З його ран тече кров – це кров любови до нас. Любов умирає за нас на хресті.
З любови до нас Він остається у Пресв. Тайні Євхрастії. Батьки при своїй смерті в тестоменті лишають своїм дітям земні і минулі речі, самих себе не можуть лишити. А Христос навіки остався з нами у Св. Тайні Любови. У Св. Літургії Він кожного дня у безкровний спосіб жертвується до нас і стає поживою нашої душі. Тільки Бог здатний на таку любов!У Парижі є славний інститут – школа для глухо – німих. При кінці шкільного року відбувалися іспити. На них запрошено багато визначних гостей. Всі були захоплені великим знанням тих бідних дітей. Один гість хоче знати, чи ті діти вміють оцінити любов і працю своїх учителів, чи вони відчувають до них вдячність. Тож найкращому учневі він ставить питання: „Чи ти знаєш, що це вдячність?” Він хвилинку подумав, його очі засвітились, обличчя роз’яснилося, він пішов до таблиці і написав такі слова: „Вдячність це пам’ять мого серця”. Яка влучна відповідь! Тим він хотів сказати, що вдячність до своїх вчителів назавжди виписана на його серці.
Чи так, можемо сказати, про себе у відношенні до Господа Бога? Чи й на нашому серці є виписана вдячність до Бога? Чи ми належно оцінюємо превеликі природні і надприродні Божі добродійства? В якій, же спосіб у нашому щоденному житті можемо Богові оказати нашу вдячність? Через часту вірність Божим і церковним заповідям, через сталу пам’ять на Божу любов і Божі добродійства, через щедрість у наших пожертвах на Божу хвалу і славу. Ніколи не забуваючи, що для душі великодушних і Бог великодушний [О.Ю.Я.Катрій ЧСВВ „Господи навчи нас молитися”, - Нью-Йорк – 1981 – Торонто. ст. 12-14, 29.].