Молитва. Роди і види молитви

Інша річ, коли джерелом неуважливості є надмірне прив’язання до речей дочасових. „Де скарб твій, - говорив Спаситель – там буде й серце твоє!” [Мт. 6,21] Коли людина любить надміру щось дочасове – чи то майно і багатство або чуттєві втіхи, чи власний успіх, славу почесті, працю і заняття, ба навіть і родину та її земні справи, то й її думка, буде повсякчас обертатися довкола цього і навіть втискуватися до молитви, хоча б та людина й хотіла звернутися до Бога. Хто через ці причини під час молитви вельми неуважливий, той повинен, роблячи рахунок сумління, як слід застановитися на тім, звідки пливе його неуажливість, а Він допоможе виявити ту сферу його життя, яка недостатньо опанована й очищена, і випари якої на молитві заслонюють йому образ Божих речец. Це буде для людини вказівк, що у її житті потребує глибшого очищення, і якщо вона щиро й наполегливо візьметься до цієї праці, її молитва ставатиме щораз краща і вільна без неуважливості.Бувають випадки, коли розпорошеність уваги і незмога зосередитись на молитві походить з надмірного виснаження, чи то фізичного, чи нервового або навіть з різних хворобливих станів. Декотрим особам, які зазнають тяжких депресій, зокрема на релігійному тлі, за порадою сповідника і досвдченого лікаря належить цілковито відмовитися від роздумувань. Покірне прийняття з рук Божих такої хвороби може замінити роздумування, до якого душа в такому стані не здатна і якого Бог від неї не вимагає. Але й тоді, коли незмога зосередитись на молитві не має виразного хворобливого характеру, а пояснюється менш або більш тривалою фізичною чи нервовою втомою, не варто робити надмірних зусиль, щоб триматися регулярно задуманого плану і вдаватися до роздумування згідно з визначеним пунктами. Варто цю працю собі спростити, забагато не роздумувати, а затриматися тільки на певній думці і з неї видобути хоча б крихту любови до Бога. Коли важко зосередити увагу і видається, що нам нема чого сказати Богові, треба й далі залишатися перед обличчям Бога із покврним серцем жертвувати Йому свою неміч і страждання. Бог вимагає від нас не велемовності, як гадають погани [Мт. 6,7], а виконання Його волі, найкращим вираженням якої є прияняти з Його рук страждання у тій формі, яка подобається Йому. Страждати перед Ним у мовчанні є досконалою молитвою, за яку Він, бачачи все, що діється у глибині нашого серця, винагородить нас стократ.

Священикові, котрий скаржився своєму сповідникові, що нервове виснаження не дає йому зосередитися вранці, коли він прагнув би підготуватися до Св. Меси [Яцек Воронецький „Повнота молитви”, - Кайрос, 1997 р.].

Розумова молитва приносить таку користь:

1.Розвиває таке необхідне пізнання добра і зла;

2.Збагачує нашу пам’ять побожними думками;

3.Дає нам нагоду та спонукає нас довірливо розмовляти з богом;

4.Спонукає нас приймати добрі та успішні постанови.

До розважання треба застосовувати слова Св. Писання: „Ось чому я моливсь, і дано мені розум, візвав я, і дух мудрості зійшов на мене. От прийшли до мене з нею разом усі блага, і в руках її богатство незліченне” [Мудр. 7.7,11]. Святі багато часу посвячували на молитву в пам’яті і не переставали її звеличувати.

Пише Папа Пій ХІІ: „Як треба цінувати розважання речей Небесних, бачимо не лише із вчення церкви, але також із прикладу всіх святих” [Енцикліка „Містичне Тіло Христове”.].

Розважання є дуже необхідним, бо без частого і гідного його відбування не можливо дійти до досконалості. Це бачимо:

1.З багатьох висловлювань Св. Письма: „Якби закон твій та не був вдрадою моєю, я був би вже загинув у моїм горі” [Пс. 119,92].

2.Думки Святих Отців: Св. Іван Золотоустий каже, що розважання для душі, щоб зберегти її духовне життя, є таким необхідним, як душа для тіла, щоб зберегти тілесне життя.

3.Це каже нам здоровий розум: без частого розважання людина не дійде до необхідного пізнання добра і зла, і то ні в особі, ні у ставленні до Бога.

4.Це бачимо зі щоденного досвіду: хто недбалий у розважанні, той поповнює багато блудів, гріхів, хоч інші практики духовного життя добре знає.