Партійно-політичний спектр сучасної України. Центристські партії

У декларації оргкомітету Ліберально-демократичної партії України читаємо, що ліберальні демократи спиратимуться на “досвід європейського лібералізму”, відстоюватимуть “права та свободи особистості”, “вільну економічну діяльність”. У програмних принципах КЛДС зазначалося, що сучасний лібералізм “збагачується економічним, ноосферним мисленням, враховує позитивний досвід соціал-демократії в сфері соціальних програм і гарантій”. Мета ліберальних демократів - “вільна і демократична Україна, суспільство, що забезпечує всім рівні можливості, але не рівні результати” 2).

Восени 1990 р., коли постало питання про перетворення КЛДС на партію, в спілці визначились дві партії. Прихильники однієї партії провели 24 листопада в Києві конференцію, на якій проголосили створення Української ліберально-демократичної спілки. Передбачалось, що це буде непартійна структура, яка об’єднуватиме різні громадські організації, що відстоюють принципи ліберальної демократії. Того ж дня прихильники створення партії зібрались у Київському політехнічному інституті на установчий з’їзд Ліберально-демократичної партії України. “ЛДПУ створюється для організації прихильників ліберальної демократії, для поширення ідей лібералізму у суспільстві, для втілення цих ідей у життя” 3).

Соціальною основою для себе ЛДПУ визначила середній клас, що формується, інтелігенцію, висококваліфікованих робітників, частину фермерства.

Діяльність партії була малопомітною, рідко виходили повідомлення в пресі. Певний вихід з цієї ситуації керівництво ЛДПУ вбачало у залученні партії у міцний, потужний політичний блок. У 1992 р. ЛДПУ вступила до “Нової України“. Але відбулося те, що передбачало більшість оглядачів, ЛДПУ розчинилась у “Новій Україні”. Ця участь була скоріш формальною, бо тільки толерантний принцип формування керівних структур “НУ” дозволив ліберальним демократам самостійно існувати в рамках “НУ”. Але у 1995 році і це закінчилось. На IV з’їзді “Нової України” лідери ЛДПУ, зокрема голова партії В.Климчук, не були навіть обрані до керівних структур об’єднання. Проти ліберальних демократів виступив В.Філенко. Таким чином, ліберальні демократи опинились у глибокій кризі.

Голова ЛДПУ - Володимир Климчук, кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник Інституту літератури АН України.В березні 1994 р. - кандидат у народні депутати України, Ватутінський виборчий округ №2, м. Київ, висунутий ЛДПУ, 1 тур - 1,53%, 14 місце з 23 претендентів.

Партія складається з територіальних та інших первинних організацій. Первинні організації утворюють регіональні організації з метою координації їхньої діяльності. Регіональні організації можуть утворюватися за відсутності територіальних. Вищим партійним органом є з’їзд. З’їздом обирається координаційна Рада (КР), співголови партії, постійні комісії, секретаріат партії.

VIII. Партія зелених України. (ПЗУ)

Ідея створення екологічної партії виникла ще у жовтні 1989 року на Установчому з’їзді Української екологічної асоціації “Зелений світ“. У той час рейтинг зелених був дуже високим, бо на відміну від інших зелені могли робити конкретні справи. Через рік, 28 вересня в Києві відбувся установчий з’їзд Партії зелених України (ПЗУ). До того часу були розроблені основні засади ПЗУ, що були надруковані у газеті “Зелений світ”. У них зазначалося, що зелені в усьому світі не мають “принципових суперечностей із соціалістами, соціал-демократами, лейбористами, комуністами гуманістичного напрямку”. Політична мета зелених визначалася як “екосоціалізм”, але незабаром цей термін було відкинуто.

На з’їзді на обговорення було винесено два проекти Програми партії і три проекти Статуту. Серед положень прийнятої на з’їзді програми були, зокрема: “абсолютною цінністю для зелених є життя планети і людини на ній... Орієнтація на споживання не може дати людині щастя та досягнення мети життя”, а також необхідність еволюційного ненасильницького розвитку суспільства. Пріоритет екології над економікою, політикою та ідеологією, прав особистості над правами держави, побудова незалежної України.

Була прийнята відмінна від інших партій структура: “клубна”. Проголошувалось, що партійними організаціями є партклуби об’єднані на конфедеративних засадах. За клубами визначалося право на об’єднання у фракції. Головою було обрано народного депутата СРСР Юрія Щербака 1). Серед лідерів ПЗУ зазначимо В.Кононова (після від»їзду Щербака послом до Ізраїлю його було обрано Головою партії), В.Тимоніна, С.Грабовського, В.Іванова, В.Димиденка.

Подальша доля ПЗУ була пов’язана з націонал-демократичним табором, хоча ідейно ПЗУ була ближче до ліберального чи навіть соціал-демократичного. Протягом кількох років перед виборами березня 1994 року ПЗУ мала найвищий рейтинг серед українських партій. Наприклад, за даними Національного інституту стратегічних досліджень (НІСД) цілком позитивно або позитивно у жовтні 1992 року до ПЗУ ставилось 40% опитаних, на початку 1993 - 41% опитаних (для прикладу, до Народного Руху позитивно ставилось 25% опитаних у жовтні 1992, й стільки ж на початку 1993 року - Авт.) 2).