Партійно-політичний спектр сучасної України. Центристські партії
4) Неприхована орієнтація блоку на завоювання президентського крісла відразу ж перевело у розряд опонентів до МБР багатьох впливових політичних діячів у владних структурах, що не могло негативно не позначитися на його становленні.5) Самі політичні гасла блоку, зорієнтовані на «всеїдність», сприйняття населенням і Заходу, і Сходу, призвели до того, що вони не задовільнили багатьох. МБР значною мірою повторює помилки російської партії «Возрождение» А.Вольського...” 3).
Після цього невдало проведеного передвиборчого марафону В.Гриньов заявив про те, що МБР перетворюється, після невдалих спроб з “Новою Україною”, на партію. Коли ж екс-співголова МБР Л.Кучма став Президентом, почали точитися розмови про створення пропрезидентської партії на основі МБР. В.Гриньов був призначений радником Президента з регіональної політики.
17 грудня 1994 р. відбувся установчий з’їзд нової політичної партії - МБР. Весь з’їзд пройшов під гаслом підтримки курсу Президента. На з’їзді В.Гриньова було обрано Головою партії. До Політради партії увійшли доволі маловідомі діячі, за винятком О.Карпова - народного депутата Україи і керівника Міжрегіональної депутатської групи. Серед членів Політради були, зокрема, В.Голуб (Полтава), В.Попов (Київ), Г.Балашов (Дніпропетровськ) та ін. До керівництва партії увійшов ще один депутат - В.Литвин.
Важко не погодитись з оглядачами, котрі акцентують увагу на фінансових можливостях МБР. Наприклад, Л.Старикова, кореспондент газети “Новости”, зробила такий висновок: “Партія Гриньова відверто намагається стати ... партією декласованих номенклатурних лідерів”. Склад керівництва партії досить цікавий. Візьмемо, наприклад, деяких членів Ради МБР. П.Поляков - заступник Генерального директора ВО “Донецьквугілля”; Н.Золотарьова - директор фірми “Єва”; А.Єфіменко - Голова Київського райвиконкому м.Симферополя; Н.Полковнікова - член Луганської обласної ради профспілок та ін.
“Всеядність” МБР трохи вражає. Але, не дивлячись на всі фінансові потуги, МБР ще не став потужною центристською партією, як, зрештою, і президентською. Л.Кучма, бачачи слабкість МБР, намагається балансувати між різними політичними силами.
11 грудня 1995 р. Голова МБР В.Гриньов та Голова КДП В.Золотарьов підписали угоду про міжпартійне співробітництво, в якій, зокрема, зазначалося, що партії мають на меті створення потужного передвиборчого блоку, “зрозумілого для електорату”.
МБР є добровільним об’єднанням членів партії. Складається з первинних та регіональних партійних організацій. Найвищий орган - З’їзд партії, обирає Голову партії та Ревізійну комісію, Політраду, Раду партії.
Офіційним органом МБР є газета “МБР. Демократия, рынок, прогресс”.
V. Конституційно-демократична партія. (КДП)
Другою партією ліберального напрямку є більш відома завдяки своїй історичній назві Конституційно-Демократична партія (КДП).
Партія створювалась як загальносоюзна. Її установчий з’їзд відбувся у травні 1990 року. В Україні найбільші осередки функціонували в Запоріжжі та Одесі. Партія конституційних демократів, виходячі з примату законності, обстоювала необхідність відновлення втраченої після жовтня 1917 року спадкоємності та лігітимності влади, проголосила, що в своїй діяльності керуватиметься не ідеологіями, а здоровим глуздом та нормами загальнолюдської моралі. ПКД основою економічної системи - приватну власність. В 1991 році українські кадети проголосили створення Конституційно- Демократичної партії (КДП) 1). Партія виступає за “відновлення права приватної власності на будь-які види матеріальних цінностей для кожного громадянина... КДП спирається на громадян України, що поділяють її ліберальні цінності”.
КДП з 1992 року член об’єднання “Нова Україна”. Протягом 1992-1995 р.р. діяльність партії зосереджувалась у постійних контактах з пресою, що й було, на нашу думку, причиною більшої поінформованості населення щодо КДП. З ініціатив КДП виділимо як найцікавішу про прийняття Конституції спеціально скликаними Конституційними зборами.
Але таку “інформаційну” діяльність КДП можна пояснити тим, що Голова партії В.Золотарьов є досвідченим журналістом. У 1992 році - голова редакції газети “Kiev Times”, з 1993 року - оглядач УНІАН.