Партійно-політичний спектр сучасної України. Центристські партії

I. Трудовий конгрес України. (ТКУ)

Створений у 1993 році відомим українським політиком А.Матвієнко ТКУ одразу ж запретендував на центристську позицію у політичному спектрі України. Заснований досвідченим партійцем і комсомольцем Конгрес об’єднав багатьох відомих політиків, урядовців, бізнесменів “Саме в цей час, усвідомуючи свій громадянський обов’язок, відповідальність за долю держави, добробут її народу, ми, представники депутатського корпусу, трудових колективів з міст і сіл, вчених, підприємців та орендаторів, профспілкового руху, молодіжних та інших громадських організацій заявляємо про свій намір об’єднатися в громадсько-політичне об’єднання - Трудовий Конгрес України”.

ТКУ в час заснування спирався на центр “Справедливість”, Союз підприємців, Спілку співробітництва. З депутатів ТКУ підтримали М.Спис, А.Чепурний. Заявивши про себе, як про “партію власників”, ТКУ зайняв позицію конструктивного центру, ”здатного стати політичною базою українських реформ”. Партія також виступила за соціальні гарантії, що поставило її до політичного центру. “Ми впевнені, що економічні реформи мають бути тісно пов’язані з соціальними гарантіями, бо головне в реформах - людина. Вважаємо, що соціальна політика має охоплювати всі верстви населення, і передусім працюючих, тих, від кого безпосередньо залежить нагромадження багатства, створення матеріальної основи реалізації орієнтованих на все суспільство науково-технічних та соціальних програм” 1).

Створення ТКУ несло в собі, все ж таки вагомий момент у підготовці до виборів 1994 р. Маючи низку впливових людей у партії, ТКУ мав реальні шанси отримати певну кількість депутатських мандатів. Але депутатом не був обраний навіть голова конгресу А.Матвієнко (1-й тур 36,32%, 1 місце з 10 претендентів; 2-й тур - 47,44% 1 місце з 2 претендентів (депутата не обрано).

Програвши на виборах ТКУ знайшов вирішення своїх проблем у співпраці з ПДВУ “Новою Україною”. Задекларувавши ідеологію ТКУ соціал-ліберальною, ТКУ зблокувався у січні 1995 р. з ПДВУ, а влітку 1995 року ці дві партії становили кістяк оновленої, після IV з’їзду “Нової України”, а в січні 1996 р., за повідомленням лідерів цих партій, буде створена нова політична партія на основі ТКУ, ПДВУ та “Нової України” (орієнтовна назва - Центристська партія).

Первинні організації ТКУ створюють за місцем проживання. Первинні організації об’єднуються в районні та міські, а вони, в свою чергу, в обласні та кримську республіканську організацію. Вищим органом ТКУ є з’їзд, що скликається не рідше одного разу в два роки. Він обирає Раду ТКУ та контрольну комісію строком на два роки. Рада ТКУ організовує всю роботу у період між з’їздами. Рада ТКУ обирає політвиконком, координаторів.

II. Партія демократичного відродження України. (ПДВУ)

З початком перебудови в СРСР і процесами гласності, демократизації суспільства, у лавах КПРС виникає незадоволення, спротив консервативній верхівці партії. Це крило КПРС було основою “Демократичної платформи КПРС”.

З часом виявилось, що всі надії на поліпшення ситуації в КПРС марні, тому більшість “Демплатформи в КПУ” вирішили створити свою партію, що мала бути “не комуністичною, але й не антикомуністичною”. 27 депутатів Верховної Ради підписали спільну заяву про вихід з КПРС, а зокрема і майбутні лідери ПДВУ - В.Гриньов, В.Філенко, О.Ємець.

Колишні діячі “Демплатформи” стали основою для формування Партії демократичного відродження України. Їм часто закидали, що вони “перефарбовані” комуністи. Але такі люди, як, наприклад, М.Попович, вже вели боротьбу з партапаратом від самого початку перебудовного процесу. Це були люди з певним досвідом, інтелектуальним багажем. “Крім того, до нової партії прийшли і безпартійні, і деякі анархісті, і ряд колишніх членів СДПУ та ОСДПУ. А в Луганську, наприклад, серед членів цієї партії, за даними, наведеними на з’їзді, було менше 20 % колишніх комуністів (на час установчого з’їзду, проведеного в Києві 1-2 грудня 1990 р., в ПДВУ налічувалось 2,3 тис. членів)” 1). Одразу ж в партії сформувались дві течії: соціал-демократична та ліберально-демократична. Але оргкомітет вирішив, що у цей складний період демократи не повинні розпорошувати свої сили.

Обидві течії ставили собі за мету перетворення України на “демократичну незалежну державу з ефективною ринковою економікою і соціальною захищеністю громадян”, відстоювали “пріоритетність прав людини перед правами будь-якої соціальної та національної спільноти і пріоритетність прав народу перед правами держави”.