Партійно-політичний спектр сучасної України. Центристські партії
Особливість ПДВУ полягала ще в тому, що вона ще до свого Установчого з’їзду мала парламенську фракцію: серед делегатів Установчого з’їзду нараховувалось 18 депутатів Верховної Ради України. Майже кожен п’ятий з 324 депутатів з’їзду був депутатом Ради того чи іншого рівня.Співголовами Координаційної Ради були обрані один із засновників Руху М.Попович, заступник Голови Верховної Ради України В.Гриньов, Голова Комісії з питань прав людини Верховної Ради О.Ємець, заступник Голови Народної Ради К.Філенко, віце-президент Соціологічної асоціації України В.Хмелько, львівський історик С.Лилик та викладач із Донецька О.Базилюк.
Ця структура, що мала задовольнити усі течії партії, несла в собі негативні моменти. Зокрема, різні підходи до низки проблем, наприклад, до національного питання. В.Гриньов, котрий вважав себе ліберально-буржуазним політиком, доводив, що “роль метрополії у нас виконує не географічний пункт, а адміністративно-командна система... Шанс у боротьбі з нею ми одержимо тільки тоді, коли протиставимо їй не національну, а більш широку демократичну ідею”, бо “адміністративна система... достатньо адаптувалась для національно-визвольного руху і починає використовувати його в своїх йнтересах”. Особливо це проявилось 24 серпня 1991 р., коли В.Гриньов з однодумцями відмовлялися підтримати Акт про проголошення незалежності України до заборони КПУ. “Якщо ми поставимо суверенність як самоціль, то можемо отримати тоталітарну державу, - міркував фундатор ПДВУ В.Гриньов ще в січні. - Потрібно, щоб ця система згоріла дотла” 2).
Найбільшою подією кінця 1991-1992 рр. для ПДВУ стало створення об’єднання “Нової України”, ініціатором і основою якого стала ПДВУ. У кінці 1992 року в Києві відбулась установча конференція громадсько-політичного об’єднання “Нова Україна”. Головною метою створення “НУ” стало поєднання політичного впливу керівництва партій і фінансового капіталу підприємницьких структур. З партій до складу об’єднання увійшли ОСДПУ, СДПУ, ЛДПУ, КДП, окремі організації ПЗУ. Серед підприємницьких структур - Конфедерація підприємств України, Українська ліга підприємств з іноземним капіталом і Укрбанк та ін. “Нова Україна” визначила за свою головну мету сприяння проведенню в Україні ринкових реформ. Проект реформ до того часу був вже підготовлений тодішнім віце-прем’єром В.Лановим. “Н.У”. заснувала у Верховній Раді свою фракцію, в яку увійшов і Л.Кучма.
Але здійснити програму В.Ланового не вдавалося. Зляканий її радикальністю, В.Фокін “прибрав” В.Ланового з уряду. В цих умовах і проходив I З’їзд “Нової України” в червні 1992 року. Проявилась вся неоднорідність “Нової України”: одні показали себе як соціал-демократи, інші - як ліберали; одні - як прибічники повної державної незалежності України, а інші хотіли б знов втягнути її у новоімперські структури - чи то у вигляді СНД, чи то різних “єдіних пространств”. Протиріччя між ними ледве не привели до розколу на I З’їзді, де перемогли “незалежники” і ліберали. “Великодержавники”, що хотіли мати свою всеукраїнську організацію, мусили задовольнятися створенням в Донбасі Громадянського конгресу.
Ці події показали, що первинні наміри “Нової України” - сконцентруватися на економіці, абстрагуючись від політики, - не могли бути здійснені. Л.Кучма, ставши прем’єр-міністром, вийшов з парламенської фракції “Нової України”. Його уряд не прийняв програму В.Ланового, що підтримувалась більшістю новоукраїнців 3).
На I З’їзді “Нової України” головою було обрано В.Філенка.
Протягом півроку після з’їзду в “Нової України” загострились протиріччя між “незалежниками” і “великодержавниками”. Лідер “Нової України” В.Філенко намагався перетворити об’єднання на мобільну і дієву партію соціально-ліберального напряму (для успіху на виборах), але через велику кількість перешкод цому це не вдалося.
Ця ситуація стала причиною скликання II З’їзду “Нової України”, який відбувся 13-14 березня в Києві. Об’єднанню потрібна була реорганізація. Зберегти одноосібного лідера без загрози розколу і без перетворення в політичну партію було неможливо. Тому “Нова Україна” стала коаліцією партій і інших громадських об’єднань, а також регіональних організацій. ЇЇ центральні органи не обираються на з’їзді, а формуються шляхом делегування представники в організацій-членів коаліції. Кожна з регіональних організацій, організацій-колективних членів створюють свою Раду.
Найбільші суперечки почались навколо обрання керівних органів. Було обрано В.Гриньова, що свідчило про посилення позицій “великодержавників”. Після цього багато оглядачів прогнозувало перехід “Нової України” на проросійські позиції і можливі розколи у об’єднанні і в самій ПДВУ. Одразу ж після з’їзду з “Н.У”. вийшов Український студентський союз, який заявив, що незадоволений обранням В.Гриньова головою об’єднання і який “ставить українські національні інтереси у фундамент своєї діяльності” 4).Влітку 1993 року В.Гриньов пішов з посади заступника Голови Верховної Ради, не погоджуючись з політикою уряду. Виступивши з цього приводу, В.Гриньов зайняв явно антиукраїнську позицію, що дуже вдарило по авторитету “Нової України”, і зокрема ПДВУ. Почався процес відходу людей з “Нової України” і ПДВУ . Так, наприклад, міська організація ПДВУ Світловодська оголосила про припинення своєї діяльності. Більшість колишніх членів ПДВУ перейшла до УРП.