Партійно-політичний спектр сучасної України. Центристські партії

- студентів - 18,3%

- працівників культури - 7,4%

- працівників освіти - 12,5%

- працівників охорони здоров’я - 4,2%

- інженерів - 18%

- робітників - 17,6%

- фермерів - 0,5%

- інших - 3,9%.

На з’їзді партії чітко оформились регіональні організації ЛПУ. Найсильніша, звичайно, Донецька, яка нараховувала 5 тисяч членів. В цьому регіоні ЛПУ найбільше провадить роботу серед молоді. З ЛПУ пов’язані такі організації, як Молодіжна асоціація Ворошиловського району, Спілка Молоді Донеччини та інші. Другою за кількістю членів є Запорізька обласна організація ЛПУ. Під егідою ЛПУ у міськраді було створено депутатську групу «Свобода й незалежність», яка нараховувала 22 члени.

Харківщина - область, де діє третя за чисельністю організація ЛПУ. У всіх цих регіонах ЛПУ конкурує з транснаціональними лібералами - Громадянського конгресу України та Партією праці. Найпізніше ЛПУ з’явилася в Києві, де тривали переговори про злиття ЛПУ з ЛДПУ і кадетами.До виборів у парламент 1994 р. ліберали ретельно готувались. Використовувались усі засоби масової інформації, влаштовувались численні презентації, на яких керівники ЛПУ заявляли: «Ми віримо у перемогу». Загалом ЛПУ вдалось провести у парламент декілька депутатів, деякі прилучились до ЛПУ вже у самому парламенті. Це такі політики, як Кужель, Угаров, Чечетов, Дмитренко та ін. Про вступ до ЛПУ заявив В.Лановий. Також до фракції ЛПУ виявив бажання приєднатись і Л.М.Кравчук. ЛПУ планує найближчим часом створити свою фракцію і вже має 20 членів до неї.

З переходом ЛПУ на всеукраїнську політику партія трансформується і набуває певних ознак право-центристської організації. Виразником ідеї консенсусу консерватизму-лібералізму став відомий науковець О.Соскін, що з лютого 1995 р. виконував обов’язки Президента ЛПУ. Намаганнями О.Соскіна ЛПУ налагодила дружні стосунки з УРП, ХДПУ, НРУ та ін. О.Соскін декларував, що ЛПУ не виступає більше за двомовність, виступає за сильну, незалежну Україну. Але у травні 1995 р. О.Соскін пішов з посади Президента ЛПУ з причини «лівоцентристської орієнтації керівного складу ЛПУ».

З відходом О.Соскіна фігурою номер один в ЛПУ став відомий економіст В.Лановий. Він налагодив добрі стосунки між ЛПУ та іншою партією ліберального спрямування - ПЕВК (Партія економічного відродження Криму). Але у листопаді 1995 р. В.Лановий заявив про свій відхід від ЛПУ.

Процес кристалізації ідеології ЛПУ триває, хоча на теперішній час це є найсолідніша і найвпливовіша українська партія ліберального типу. ЛПУ є добровільним об’єднанням членів партії та регіональних і місцевих відділень. Вищий орган - з’їзд. Обирає Президента, Керівну Раду (КР). До КР входять Президент, віце-президенти, Голова виконкому, голови комітетів.

ЛПУ має такі друковані органи: журнал «Ранок», газети «Ліберальна газета», «Взгляд», «Домінанта», «Альтернатива» та ін.

VII. Ліберально-демократична партія України. (ЛДПУ)

Ідея створення ліберально-демократичної партії народилась серед членів Народної спілки сприяння перебудові та асоціації “ Виборець “. У 1990 р. була створена Київська ліберально-демократична спілка (КЛДС). Заявляючи про створення організації, засновники оптимістично дивились на перспективи ліберально-демократичного руху. “Ліберально-демократична ідеологія перемогла в усьому світі. Її противники - комунізм і фашизм - не мають перспектив. Чи є сенс створювати партію, ідеологія якої приречена на перемогу” - так висловився щодо ліберально-демократичного руху депутат Київради М.Погребинський на конференції київських ліберальних демократів 30 червня 1990 р. 1).