Філософія історії

Розмова про смисл історії передбачає смисл у значенні задуму або мети.Без цього , без певного «для чого»,історія людства була б , зрештою , рухом без мети .Історична подія відсилає нас до чогось поза нею , оскільки дія , що її викликала , спрямована на щось , у чому смисл реалізовується як мета . оскільки історія є рух у часі – задум мусить постати як мета , що лежить у майбутньому . Наповнення смислом – справа здійснення , спрямована на перспективу . «Відкриття» історичного світу й історичного існування ,смисл якого міститься в майбутньому , є результатом не лише філософської свідомості , а й сповненого сподівань очікування , яке спочатку пов’язували з настанням царства Божого , а потім прийдешнього царства людини .

Якщо в суспільстві зникає «смисл» , це сприяє появі нігілізму , анархії , які заперечують будь-які обов’язкип перед суспільством , а також знищують залежність від усіх норм . Тоді виникає революційне прагнення зруйнувати світ , у взаємозв’язках якого не видно вже жодного «смислу», щоб створити новий , в якому кожна дія знову отримує значущість .

Спроби виявити «смисл історії» постають як своєрідне завершальне завдання філософського осягнення історії . Зважитися на судження про кінцевий смисл історичних діянь можна лише в тому разі , якщо означено майбутню мету їх . Людина постійно прагне зробити усвідомленим своє існування в природно-космічнолму універсамі та в історії . Охопити історію поглядом , зрозуміти її спрямованість і гуманістичний зміст завдання , яке завжди хвилює людину . Воно не може бути розв’язане остаточно : пульсація подій сучасного життя , можливість майбутн6ього постійно трансформують горизонт осягнення історичного минулого , створюючи щоразу і певні його інтерпретації . Дог того ж смисл історії видаєиться завжди неоднозначн6им , він вимальовується через полемічний діалог із іншими людьми .

Питання про смисл історичного буття людини постає ще в до філософських світоглядн6их формах . Історично першими формами систематизації смислів були релігія й міфологія..

У міфологічному світогляді смисл історії розглядався за допомогою вихідної міфологеми , яка припускала можливість поєднання розповіді про минуле з огповіддю про теперішні часи . Така міфологема допомагала оглянути історію етносу , встановити походження , традиції , а також обґрунтувати на засаді традиції династичні права на владу тощо .Можна також говорити про наявність у світогляді суспільства та особи неусвідомлюваних архетипів , що зумовлюють визнання ними переваги певного вибору метафізичних засад .Такі архетипи мають релігійно-міфологічний характер , існують у формі забобонів або загальновизнаних догм , які оберігають від знесмислення історію , буття особи та людського роду .

Віра сучасної людини в безмежні можливості науки – теж варіант міфу (технократичного) , а не критична віра в істинність висновків людського мислення – одна із форм ідолопоклонства . Конкретний індивід обмежений у виборі міфу . Зміцнити засвоєну значеннєву структуру так само складно , як об’єкт щирої любові .

Релігійний світогляд створює власний , цілісний ,усвідомлений образ історії .Для християнства смисл історії вже усвідомлюється як особлива цілісність , де на перший план виступають провіденційно-естахологічні мотиви ;Священа історія , явлення Христа – це ключ до розуміння мирської історії .всеосяжний світогляд для латинського світу дав Августин . у концепції Августина ми зустрічаємо ідею сходження , яка не була відома античній дискографії . Він уперше створив узагальнену модель історії , підставою для якої стала біблійна традиція , зокрема новозавітні вказівки на старозавітні пророцтва , що збулися . Біблія давала відповідь стосовно того , що узасаднює наявність смислу в історії : цією засадою є Божественне опікування людством , Провидіння .Але божественне опікування й Провидіння означають водночас і приречення ,а воно є завжди приречення до чогось .Тому історія людства має мету , а кожна історична епоха має своє призначення в межах здійснення цієї мети .прозорого й однозначного поняття кінцевої мети історії ми в Біблії не зустрічаємо .Але за бажання можна знайти оцінки історії : в ній здійснюється випробування , порятунок і спокута , вона має сенс як повчання . Августин не відмовляється від жодної з цих оцінок , він намагається об’єднати їх . Провіденціалізм і телеоголізм (фіналізм ) Біблії він робить більш систематичним і менш загадковим .

Філософія ставить питання прол смисл історії в розгорнуто-теоретичній формі . «Смисл історії»як категорія філософії історії визначається своєрідною специфікою , що її складають певні характеристики багаторівневих систем соціальних взаємозв’язків ,позначені певним смислом з огляду на ціннісні чинники дій індивідів . Ці системи можуть включати в себе найрізноманітніші елементи соціального буття та взаємодії : взаємодії суб’єкт-суб’єктного або ж суб’єкт-об’єктного характеру , взятих , в свою чергу , або абстрактного , або ж у просторово-часовому вимірі .