Філософія історії

4.2.Опозиція двох парадигм у розробці смислу історії

Пошук смислу історії діалогічний : він передбачає нескінчену полеміку з різними способами його бачення людьми , які в минулому жили й нині існують в різних соціокультурних ситуаціях та по-різному інтерпретують історичний досвід . Існує смисл двох видів : окремий (частковий) і загальний .Наприклад , теоретичний смисл –осмислене поєднання слів і речень ,що дозволяють нам бачити цілісність нашого світу ,визначити його справжній , істинний образ . Всі наші теоретичні зусилля мають сенс настільки , наскільки вони є складовою нашої істини стосовно світу й нас самих чи наскільки вон6и допомагають встановити її .

Історія має існувати об’єктивно , а ми в міру свого інтелекту тією чи іншою мірою наближаємося до її об’єктивного змісту . З іншого боку , чим більше ми вивчаємо історію , тим більше вона залежить від світогляду дослідника , втрачаючи свою об’єктивність у надмірі історичних концепцій .

Смислотеоритичне ставлення до історії завжди обмежуються двома крайніми позиціями . Перша позиція полягає в покладанні об’єктивного всеосяжного історичного смислу .Теоретизування з приводу такого смислу повинне мати реконструктивний характер .Смисл історії вбачається в реалізації визначених принципів , ідей ,сутностей чи цінностей . На їх підставі історичне життя людства постає як організоване , впорядковане ціле ,прозоре для філософської рефлексії . Сама ця рефле5ксія , прозираючи й утверджуючи смисл історичного життя , служить або меті адекватнішого й повнішого розуміння божественного задуму щодо людини й її історії ,або заснованій на знанні меті звільнення людства , повній реалізації «сутності людини», втілення невичерпних творчих і конструктивних можливостей людства.

Ця концепція знімає всі сумніви щодо неоднозначності розуміння історії . Зрештою , історика починає хвилювати не стільки фактичний плин історії ,скільки її належний , ідеальний ,за уявний вимір .У певних випадках такий підхід єдино можливий , наприклад коли йдеться про церковну історію . Не розкриваючи промислительного смислу церковно-історичних подій і не роблячи на них проекцію ідеально задуманого плану , ми ніколи не зможемо зрозуміти розкриття в церковній історії нвадчасовогобожественного одкровення Смисл історії мислиться як наближення до фінальної мети . Сама ж історія є процес поширення віри та зростання Граду Божого .

Таким постає фіналістський прогресизм (Августин) за яким образ історії – це пряма часова лінія , яка має початок іц кінець .Сукупність часових модусів , серед яких головним є майбутнє ,збігається зі структурою унікальної людської душі .

Класична філософія історії пов’язувала реалізацію загально історичного смислу з так званим промислительним смислом , джерела якого шукала поза реальною історією .Промислительний смисл – смисл кінцевої здійсненності історії , й разом з тим він наперед заданий історії , а тому поза історичний . Історичний же смисл розкривається через співвідношення промислительного смислу з долями конкретних людей , через співвідношення промислителшьного й доблесного смислу . І залежно від того , яке це співвідношення , історія розкриває себе в різних світах людських культур .Розуміння історії зводиться до прагнення знайти наперед задані історичні принципи , а не до усвідомлення себе як творця історії . При цьому людина впадає в спокусу підмінити ці принципи власними довільними суб’єктивними засновками . Прийняття цих засновків як принципів історичної самосвідомості призводить до руйнування в людині всіх її особистісних первнів , перетворення її нва безособовий і легко замінний атом історичного погресу .

Для просвітників смисл історії уявлявся як рух до «царства розуму» , що ґрунтується на науковому прогресі (Тюрго ,Кондорсе ). Але новий час знає й концепції кругообігу (Джамбатіста Віко), за якими історія не має фінальної мети , а її смисл полягає у збереженні роду людського .

Важливе місце смислоісторична проблематика посідакє в німецькій класичній філософії . Кант , Фіхте та інші стверджували, що метою історії є досягнення вічного миру , єдності людей та свободи на засадах відтворення та збереження універсальних моральних норм людського співжиття .Саме це й складає смисл історії .

Для Карла Маркса смисл історії полягає в подоланні відчуження на грунті перетворення матеріальних умов суспільного буттяф так в наближенні до «царства свободи»

Оригінальну концепцію смислу історії запропонував Карл Ясперс . Він розглядає проблему відчуження в контексті проблеми смислу історії .Засобом подолання відчуження Яс перс вважає істинну комунікацію , що ґрунтується н6а філософській вірі .Поступове подолання відчуження на засаді зростання істинної комунікації ,що , в свою чергу , базується на поширенні філософської віри , й складає , за Ясперсом , смисл історичного процесу .