Філософія історії

Історична наука відрізняється від особливого філософського погляду на історію , оскільки суто наукове дослідження історичних подій і фактів не в змозі обґрунтувати єдність і цілісність історичного процесу ,на підставі яких тільки й можливе осягнення смислу історії .Ще Кант зазначав ,що цілісність історії ( як і цілісність світу ) не дані нам у можливому досвіді і що історичні факти як такі не містять власних смислів .Кант вже формулює в обережній критичній формі думку про кінцеву моральну мету .Рушійні сили розвитку – це не моральні сили , вони народжуються в антагонізмі людських здібностей і інтересів ,але разом із тим спрямовують рух до громадянського суспільства ,до свободи в умовах дії зовнішніх законів .Історія також ототожнюється з вивченням часу .В епоху античності історика називали translator temporis (передавач часу ).І ще зовсім недавно Фернан Бродель дорікав представникам інших соціальних наук , що вони виявляють схильність ігнорувати як праці істориків ,так і той специфічний об’єкт соціальної реальності ,що найкраще вивчається історією .Цим аспектом виявляється соціальний час ,складний ,суперечливий людський час ,що складає матерію минулого та саму структуру сучасного соціального життя .

Історія не відрізняється від суспільних наук «методом» ,тобто як емпірико-теоретичне знання ,і «предметом» ,тобто як знання про соціальну реальність .Однак теза про те ,що історія відрізняється від суспільних наук часом ,природно ,вимагає відповіді на декілька запитань . По-перше ,чому тільки в суспільно-науковому знанні виокремилося в самостійну галузь знання про минуле (ще один виняток – біологія ,де в окрему галузь виокремилася палеонтологія )?По-друге ,якщо історія _ знання про минуле ,то як визначити за параметром часу інші суспільні науки ?Якщо вони є знанням про теперішнє ,то де межа між минулим і теперішнім у загальнонауковому знанні іц чим вона зумовлюється Як це не дивно ,але , хоча історія вже давно визначається як наука про минулу соціальну реальність , з цього зазвичай не робиться висновок про те ,що суспільні науки займаються вивченням сьогодення .Розрізнення історії та суспільних наук «за часом»до тепер практично не акцентувалося в науковій літературі.Теза про те ,що історія займається вивченням тільки минулого ,а не теперішнього ,заперечується багатьма авторами .Наприклад ,як зазначає французький історик Ж. Ле Гоф ,висунута М.Блоком і Л.Февром теза про взаємозв’язок минулого й теперішнього навіть надихнула організаторів одного з британських історичних журналів узяти як назву «Минуле і теперішнє» (Past and Present ) і впершому номері проголосити ,шо історія не може логічно відокремити вивчення минулого від теперішнього та майбутнього .

Але так чи інакше ,поки історія все-таки ідентифікується «за часом» ,як суспільно-наукове знання про минулу соціальну реальність .З цього випливає ,що предметом суспільних наук загалом є «теперішнє».Ця ситуація склалася далеко не відразу.Природничо-наукова парадигма в суспільствознавстві ,що йде від Огюста Конта ,штовхала соціологів до визначення загальних законів розвитку суспільства .Еволюційний підхід ,пов’язаний з визнанням соціальної динаміки ,також орієнтував на пошуки законів – у цьому випадку законів розвитку ,законів переходу від однієї суспільної системи до іншої .Але потім через певні причини соціологи збайдужіли до історії ,а якщо й зверталися до неї ,то ,за рідкісними випадками ,нічого ,крім роздратування ,в істориків не виникли .

З погляду методу також зрозуміло ,чому спеціалізація «за часом» виникає в межах наукового знання про соціальну реальність .Інші види знання – філософія ,мораль ,мистецтво ,ідеологія тощо – хоча й конструюють не тільки теперішню ,а й минулу та майбутню соціальну реальність ,проте роблять це за допомогою позачасових ,атемпоральних категорій (буття ,добро ,краса ,користь тощо )

Як показує практика,в дискусії про характер історичного знання наявна відома термінологічна плутанина .Дуже часто будь-яке знання про минуле ,включаючи релігійне ,філософське ,природничо-наукове і т. ін. іменують «історичним»знанням (іноді використовують слово «уявлення» ,але це не змінює суті ).

Минула соціальна реальність конструюється в межах різних типів знання як спеціалізованого ,так і загального .Знання про минулу соціальну реальність є вагомим компонентом філософського ,релігійного ,ідеологічного знання .Усі ці типи знання беруть участь у формуванні «образу минулого» ,що складається в кожному сучасному суспільстві .

Історичний дух вірить у реальність минулого й виходить із того ,що минуле як форма буття і до певної міри як зміст за своєю природою не відрізняється від теперішнього .Сприймаючи те ,що вже не існує як колишнє ,він визнає ,що те ,що відбулося «у минулому»,колись існувало у визначеному часі й місці ,так само ,як існує те ,що ми бачимо зараз .

Конструювання минулої реальності ,що є обов’язковою функцією усіх історичних дискурсів ,визнаних у певному суспільстві як знання ,варто відрізняти від реконструкції минулої соціальної реальності.Під реконструкцією мають на увазі спроби відтворення такого образу минулої соціальної реальності ,що існував у самій цій реальності ,тобто в тих людей ,які в цій реальності жили і для яких вона була теперішнім .