Філософія історії

Філософія : теорія історичного пізнання .

Одна з корінних відмінностей філософії історії від усіх , навіть найзагальніших , галузей історичної науки полягає в тому , що означені галузі виступають як теорії різних вимірів і рівнів історичної реальності , тоді уколи філософія історії може відігравати ще й роль теорії історичного пізнання . Інакше кажучи , її предметом можуть бути не тільки сама історична реальність ( взята до того ж під кутом , що властивий саме ( й тільки )філософсько-історичному розгляду ), а й найрізноманітніші поза наукові і наукові (зокрема – спеціально-наукові теорії історичної реальності ) форми історичного пізнання .

Філософія історії : методологія історії

Серед багатьох функцій , які виконує філософія історії , однією з найважливіших є функція методологічна . Філософія історії та методологія історії – поняття дуже близькі між собою . Вони мають чимало спільних змістових характеристик . Більш того , тривалий час і в дослідницькій , і в навчальній літературі панувала думка , що методологією історії може виступати саме філософія історії . Дехто навіть вважав , що методологією історії виступає навіть не філософія історії .оскільки вона розглядалася як донаукова форма осмислення розвитку суспільства , витіснена історичним матеріалізмом як уособленням осмислення наукового , а філософія загалом . «Філософія , - стверджував , наприклад , болгарський філософ-марксист Ніколай Ірібаджаков , - є наукою про найзагальніші категорії і закони природи , людського суспільства і пізнання , вона неминуче виконує роль методології історії»

Однак з плином часу виявилось якщо не помилковість , то принаймні однобічність такого твердження .Для розуміння цієї однобічності необхідно докладніше розглянути , як змінювалися уявлення про методологію взагалі і методологію історії зокрема у процесі розвитку історичної науки .

4.Розділ 3.Смисл історії .

4.1.Філософсько-світоглядний зміст проблеми змісту історії .

Статус історії як світоглядної категорії визначається тим , що поза нею людина не може усвідомлювати належність до свого народу й людства загалом . Коли ж історія осягається як цілісний процес розвитку окремих народів або людства , то неминуче постає питання про її смисл .Історія не тільки об’єктривний процес ,наділений сутнісними характеристиками , вона розглядається також і як особливого роду цінність .призначення філософії – спираючись на визначену нею світоглядну позицію , на синтез історичного знання ,зрозуміти історію як ціле , що має смисл цінності існують не лише в площині сучасного , вон7и ніби живуть у динаміці часу , що передбачає також наявність минулого й майбутнього .У цьому й полягає специфічне буття історії як особливого роду ціннісної предметності .Т е , що історія , її вивчення так осмислен6ня має світоглядно-виховне значення , навряд чи викликає сумнів .Адже таке чи інше розуміння смислу історичного процесу не може не відкривати певні горизонти бачення людиною сенсу власного буття .Ефективність виховання за допомог7ою історії значно зростає , якщо вихованець отримує змогу побачити в ній не лише взаємодію об’єктивних над особистісних сил , а й власну долю . Проте взаємозв’язок особистої долі та історії все ще залишається складною актуальною історіософською проблемою .Прогреситські концепції ,які, можливо ,й не втратили свого значення , продемонстрували певну невідповідність до реальних історичних перетворень , що породили цілу низку проблем .Вони пов’язанні з питаннями про смисл історичного процесу , зокрема , про смисл історії взагалі , про трансформацію світовідчуття в е поху радикальних перетворень , про співвідношення смислу історії та сенсу буття особи , про місце особистості в сплетенні факторів , що зумовлюють еволюцію суспільства , а це істотно впливає на формування світоглядних орієнтацій2 особистості .Існує також взаємозв’язок між наявними у філософії відповідями та смислоісторичними питаннями та особистісними модифікаціями їх .Смисл історії як компонент суспільного світогляду не може бути чимось виключно зовнішнім щодо особистості ,оскільки людина ,інтегрована в суспільний процес , бере в ньому безпосередню участь .

Смисл найчастіше визначають через значення .Смисл представляє не так об’єкт , як супутнє йому переживання й передбачувану поведінку .У загальному вигляді , смисл є відносини – відносини між одним об’єктом і іншим , де о однією стороною виступає факт свідомості , іншою – або матеріальний об’єкт або об’єктивація свідомості у формі явища культури .в основі системи світоосмислення лежать найглибинніші (архаїчні)шари людської психіки , що визначають сприйняття людиною світу й розуміння нею свого місця в ньому .Ці шари приховуються вцід усвідомлення в глибинах несвідомого Тут смисли ще не оформленні в мові , не структуровані в міфології й ідеології .Людина сформована відповідною культурою ,приймає подібні «першосмисли»як щось саме собою зрозуміле , як єдино можливі презумпції (наприклад сприйняття часу чи простору )Саме ця первинна система орієнтирів свідомості і є тиим базисом , фундаментом , на якому стоїть будь-яка будова культури .