Філософія історії

Коротко ,не зовсім точно ,але досить містко характер цих змін описав свого часу англійський філософ історії Робін Дж. Колінгвуд .”Термін філософія історія “ ,- зазначав він ,- придумав у 17 сторіччі Вольтер ,який мав тоді на увазі не що інше , як критичну чи наукову історію ,такий собі різновид історичного мислення , де історик сам робить свої висновки замість переповідати вишукані у стариних книгах всілякі оповідки .Цю саму назву вживав Гегель та й інші мислителі кінця 18 сторіччя ,але вони вкладали в неї інше значення ,тлумачучи її просто як універсальну чи світову історію . А третє значення ц2ього вислову знаходимо у кількох позитивістів 19ст. , для яких філософією історії було відкривання загальних законів , що керують ходом подій , переповідання яких є справою історії[1]

Початковими всезагальними історіями ,що містили у поетичній формі комплекс найрізноманітніших знань і уявлень про розвиток суспільства, були ,як зазначав ще Джамбатіста Віко , міфології, а першими мислителями-поетами ,які створювали їх ,поставили за його ж словами ,стародавні народи .Однак міфологічна історія дуже специфічна,оскільки тут час стоїть .Відповідно до поділу часу на міфічний (сакральний ) та історичний (профанний ) зміни в суспільстві ,що відбуваються в часі профанному ,історичному проекціюються в час міфічний і редукуються до здійснених у ньому одноразових актів першотворення .Міфічний час при цьому постає як нерухомий ,як віковічний .Водночас він є універсальним першоджерелом не тільки інваріантних прообразів ,а й магічних діючих духовних сил ,що актуалізуються через ритуали інсценізації подій міфічної епохи і слугують засобом підтримки раз і назавжди встановленого порядку не тільки в природі ,а й у суспільстві .

Лише з руйнуванням міфологічного світогляду ,час ,по-перше ,зрушує з мертвої точки , по-друге ,суб’єктом і носієм філософських уявлень про історію стає вже не тільки і не стільки народ в цілому, а й окрема особа .Звичайно, останньою обставиною певною мірою зумовлено те ,що рух історичного часу тлумачиться неоднозначно ; або як вічне повернення або як висхідна лінія поступальних суспільних змін , або ж ,навпаки ,як низхідна лінія змін регресивних.Відповідно до цього ще в стародавньому суспільстві формуються три найважливіші напрями лінійної філософії історії :прогресистський ,регресистський циклічний .Всі ці напрями збереглись і не втратили значення основних до нині .Водночас слід наголосити ,що в двадцятому столітті поряд з цими напрямками ,які репрезентують лінійну філософію історії ,виникає й принципово відмінна нелінійна філософія історії .Однак докладніший її розгляд доречно здійснювати після аналізу перших трьох напрямків . У міру формування "авторської" філософії історії та її основних напрямків дедалі чіткіше виокремлюється її предмет. Предмет філософії історії, незалежно від того, про який з її напрямків ідеться, становить суспільство в його темпоральних (часових) модифікаціях і трансформаціях. У цьому плані у філософії історії багато спільного з історичною наукою. Але є й істотні відмінності. По-перше, історію цікавлять переважно локалізовані в просторі та часі суспільні події, процеси, явища, тоді як філософію історії — масштабні цілісні соціокультурні формоутворення. По-друге, історію приваблює передусім подієвий, хронологічний шар перебігу змін у різних регіонах планети на різних відтинках часу, філософію ж історії — глибинні тенденції та закономірності цих змін. Гіпертрофуючи саме цю обставину, І.Г.Гердер свого часу дійшов навіть висновку, що саме філософія історії є справжньою історією людства, поза якою всі зовнішні світові події видаються привидами чи жахливою потворою, сукупністю уламків, вічних започаткувань без завершення і незрозумілих викрутів долі.

Наведеними рисами філософія історії досить чітко розмежовується зі спеціальними галузями історичної науки. Далеко не так чітко — з цариною загальної історії. Однак і між загально-історичною та філософсько-історичною теоріями пролягає своєрідний вододіл. Будучи якщо не тотожними, то досить близькими за гранично високим ступенем узагальнення, філософія історії та загальна історія помітно різняться за своїми підходами. Загальноісторична теорія, як і кожна інша наукова теорія, прагне осягнути свій предмет за суто об'єктивним підходом, елімінувати щонайменші суб'єктивні погляди на факти. Філософія ж історії — в цьому її принципове ставлення до науки, — навпаки, фокусує увагу не на чистому об'єкті як .такому, а саме на різноманітних виявах взаємовідношення, взаємозв'язку об'єкта і суб'єкта: через дихотомію чи то природи й історії, чи історії людства загалом та окремого суспільства або ж суспільства і особи. Завдяки цьому визначається, охоплюється і розглядається вельми широке коло ієрархізованих смисложиттєвих проблем — від питання про долю людства й сенс історії до загадки сенсу буття окремої людини.

У всіх трьох вищезгаданих напрямках філософії історії це коло проблем ставиться і розглядається. Але в кожному з них — по-різному, відповідно до орієнтації його за вектором історичного часу і оцінки темпоральних змін.

Єдність і багатоманітність історії

Питання про єдність світової історії, розмаїття її утворень має характер основоположного для філософського осягнення історії.

Відповідь на нього передбачає вирішення цілого ряду проблем, пов'язаних з діалектикою загального та особливого в історичному процесі, співвідношенням у ньому конкретно-історичного та загальнолюдського. А це вимагає в свою чергу дослідження проблеми спрямованості історичного розвитку людства, виявлення природи соціально-історичного закону, форм, етапів та критеріїв суспільного прогресу, а також гуманістичного змісту історії. Проблема єдності та багатоманітності історичного процесу, періодизації та структурування його форм була і є однією з наріжних для тієї галузі знань, що має назву філософії історії. Одним з перших дослідників, який чи не найповніше охопив коло проблем, що стосуються співвідношення єдності й розмаїття в історичному процесі, був італійський філософ Джамбатіста Віко (1660-1744). В його трактаті "Засади нової науки про загальну природу нації", який був опублікований 1725 p., проаналізовано життєдіяльність соціальних організмів у їхній еволюції від племінного побуту до Нового часу.