Виховання учнів у науковій літературі

Не чаруй і не ваб надаремне.

Що мені по красі тій веселій, ясній?

В мене серце і смутне, і темне”.

Та весна гомоніла…

(Муза виходить із засвіченою свічкою у руці. Ставить свічку на стіл біля альбому. А світло у цю мить згасає).

Муза.

Послухай мене!

Все кориться міцній моїй владі:

Темний гай вже забув зимування сумне

І красує в зеленім наряді.

Леся. Тихо думка шепоче…

Доля. Не вір тій весні! (Сміється).

Леся.

Та даремна вже та осторога, -

Вже прокинулись мрії і співи в мені…

Весно, Весно – твоя перемога!

(Звучить музика. Доля зникає у розпачі. Муза підходить до Лесі).

Муза.

Сім струн я торкаю, струну по струні:

Нехай мої струни лунають.

Нехай мої співи літають

По рідній коханій моїй стороні.

І може де кобза найдеться,

Що гучно на струни озветься,

На струни, на співи мої негучні.