Виховання учнів у науковій літературі

2.Які вислови у вірші "І все-таки до тебе думка лине…" є афористичними? Як вони вплетені у тканину художнього тексту?

3.Які образи вірша "Contra spem spero" є символічними? Як ви їх тлумачите?

4.У чому особливість образу весни у ліричному циклі "Мелодії" (звукове, зорове, символічне, емоційне, філософське його наповнення)?

5.Яку художню роль відіграє герой українських народних міфів Перелесник у вірші "Як я люблю оці години праці…"?

6.Чому листи коханого пахли зів`ялими трояндами (за віршем у прозі "Твої листи завжди пахнуть зів'ялими трояндами")?

Пояснення до кожного питання.

1.Ліричний цикл "Сім струн" відкриває першу збірку Лесі Українки "На крилах пісень". Уже у назві книжки піднесено пісню - чарівне злиття слова з музикою. "Сім струн" - це сім віршів, у заголовку кожного - нота, повторена першим складом тексту. Жанри більшості творів пісенні: гімн, пісня, колискова, рондо, ноктюрн. Тільки вірш "Fa" написаний у чисто літературній формі сонета. Завершуючи твір "Si", авторка визначає як Settina, підкреслюючи особливу роль семирядкової строфи, яка символізує сім нот у музиці, сім віршів у циклі, сім струн, що їх героїня торкає на кобзі. Українська народна пісня впливає на поетику віршів. Пісня є одним з центральних художніх образів циклу: у вірші "Do" вона патріотично-урочиста, у "Re" - вільна, у "Mi" - ніжна материнська, у "Fa" - чарівна, химерна, у "Sol" - соловейкова, весняна, у "La" - лагідна, тривожна. Музика не тільки підноситься, а й буквально лунає завдяки багатому художньому звукопису: алітерація, асонанси поєднуються з точними глибокими прикінцевими і внутрішніми римами. Стилістичні фігури-паралелізм, послідовно дотримані віршові розміри - ямб, дактиль, амфібрахій, анапест - створюють ритмічну та вишукану мелодію циклу "Сім струн".

2.У вірші "І все-таки до тебе думка лине…" афористичними, тобто стисло, влучно, образно висловленими, є думки: "Сором сліз, що ллються від безсилля"; "Що сльози там, де навіть крові мало". Зазначимо, що афористичність - характерна риса поетики Лесі Українки. Твір "І все-таки до тебе думка лине…" починається мотивом ностальгії (поетеса через хворобу довго перебувала за межами України), туга посилюється риторичним звертанням "Мій занапащений, нещасний краю" та метафорою "серце з туги, з жалю гине". Цей сумний мотив є виявом жіночого характеру лірики Лесі Українки - ніжної, вразливої, загострено-емоційної. Контрастно, як вияв прометеїзму, мужності, звучить перший афористичний вираз: "Та сором сліз, що ллються від безсилля". Після саркастичної фрази про бездіяльний, сльозливий патріотизм вірш завершує другий афоризм: "Що сльози там, де навіть крові мало". У ньому сльозам протиставлено образ крові, цей символ містить не жорстоке прагнення помститися ворогам, а готовність пролити власну кров за волю батьківщини.3.Ми вже переконалися у тому, що творчості Лесі Українки притаманна поетика символізму. Вона присутня у вірші "Contra spem spero". Символ - це поєднання іманентного з трансцендентним. Конкретний, сприйманий органами чуття образ набуває глибинного, багатозначного, абстрактного змісту. Символічними у "Contra spem spero" є образи, поєднані у пари за принципом контрасту - осені і весни, сумного перелогу і барвистих квіток, льодової кори і гарячих сліз, важкого каменя і веселої пісні, темної ночі і провідної зірки. Вони тлумачаться багатозначно, тому що кожна контрастна пара символів розшифровується і через творчу долю Лесі Українки, і водночас співзвучно певним переживанням кожного читача, має загальнолюдський зміст, свідчить, що вічним є зіткнення мрії з дійсністю. Наприклад, розглянемо рядок "Я на вбогім сумнім перелозі Буду сіять барвисті квітки". Для Лесі Українки квітки на вбогім перелозі - це поезія, яку вона створює на терені занедбаної, гнаної культури рідного краю, а для вчителя-філолога - уроки краси і любові, які потрібно давати дітям всупереч атмосфері меркантильності і жорстокості. "Contra spem spero" - це незвичайний твір, це вірш-друг, він прийде завжди на допомогу у скрутну хвилину, потрібно лише прошепотіти:

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Жити хочу! Геть думи сумні!

(Леся Українка. Твори у 2 т. - К, 1986. - т.1- С.92)