Виховання учнів у науковій літературі

В.Н.Шацька вказує на вимоги щодо застосування методів навчання на заняттях з літератури, музики, образотворчого мистецтва в цілому. Методи повинні сприяти виразності, ясності, повноті, цілісності й естетичній глибині сприймання.

Навчання відтворенню сприйнятого (повторення, переказ), діяльність, що завершує процес сприймання, розгортається як найбільш тривалий етап навчання у ньому поєднуються такі моменти:

1)аналіз і закріплення сприймання та його повторення;

2)закріплення й перевірка якості усвідомлення і аналізу сприйнятого;

3)вправи, вироблення вмінь і навичок з необхідним естетичним результатом.

У процесі художнього виховання набувають великого значення принципи навчання. Автор книги наводить приклади, у яких доводить, що естетичне виховання у процесі навчання базується на дидактичних принципах. Перевагу вона віддає тим методам навчання, які збуджують думку й почуття, це і аналіз, порівняння, протиставлення. У літературі порівнюються і співставляються різні жанри, різні твори, у тому числі одного і того ж письменника, ті чи інші образи одного і того ж твору. Роль вчителя В.Н.Шацька вбачає у тому, що він, навчаючи дітей, виховує їх естетичні смаки, спрямовує їх , поступово прищеплює їм певну систему естетичних суджень, які стають міцними тільки тоді, коли вони стануть усвідомленими, стануть їх власними переконаннями. На думку вченої, методи роботи зумовлені завданнями навчання і виховання, а також змістом предмету. Оскільки кожен предмет художнього виховання має свої особливості, тому й методи навчання образотворчого мистецтва, музиці, літературі будуть дещо відмінні один від одного.

Проблемою естетичного виховання учнів на уроках української літератури займалися такі вчені-методисти як: Цимбалюк Л.М., Чепурко О.М., Бугайко Т.Ф., Стеценко В.П., Мірошніченко Л.Ф., Лупейко О.В., Степанишин В., Пасічник Е.А.

Оскільки питання, якому присвячена наша робота на сучасному етапі набуває якісно нового змісту, вважаємо доцільним виявити погляди кількох вчених з цього питання.

Так у статті “Нові підходи до викладання української літератури” [43. – С.20] Степанишин В. Зазначає, що нові підходи до викладання в школі українського мистецтва слова ґрунтується на загальній концепції літературної освіти, себто на філософських, історичних, культурологічних, народознавчих, соціологічних, етичних, психологічних, літературознавчих, естетичних і мовних засадах.

З естетики, на думку методиста, літератори черпають засади художнього освоєння життя, мистецького пізнання дійсності, загальні закономірності і тенденції розвитку мистецтва. Без естетичного осмислення літературного твору учень не засвоїть таких понять, як піднесене і низьке, героїчне і буденне, комічне, драматичне і трагічне.

У статті автор чітко окреслює головні завдання, що стоять перед словесниками на сучасному етапі. Такими є:

-виховання активної самостійної особистості, свідомого громадянина України;

-формування засобами художньої літератури майбутніх матерів, батьків, чоловіків, дружин;

-розвиток розумових сил, багатства мови, логічного мислення уваги, відтворюючої уяви, образного мислення;

-плекати сучасного кваліфікованого читача з аналогічним до літературного твору, самостійним поцінуванням його змісту та форми;

-розвивати емоційну сферу учнів, високу культуру почуттів, цілеспрямованість і твердість переконань.

Цікавою для нас є праця Цимбалюка Я.М. “Формування особистісного ставлення старшокласників до художнього твору в процесі вивчення української літератури в старших класах” [48. – С.29]. Як зазначає автор, художні твори – важливий засіб естетичного розвитку школярів, удосконалення їх особистості. Цимбалюк Я.М. вважає, що особистісне ставлення до літератури не тільки передбачає розуміння прочитаного, а й забезпечує естетичне сприймання літератури, справжнє вивчення якої неможливе без виховання почуття прекрасного, насолоди художнім образом.