Оповідання Володимира Винниченка для дітей та методика їх вивчення на уроках позакласного читання та в позаурочний час.

і знедоленим, ми такі гуманні

з людськістю, чому ми такі жорстокі

з одиницями, чому ми байдужі

до щастя, навіть нещастя,до невеличкої скромної радості

найближчих свої товаришів? Невже

то правда, що щастя людськості

буде куплено стражданням людей? [26; 150]

Дивна це пора в житті молодого Винниченка. Революційна пропага-нда, арешти, тюрма, солдатські казарми – і водночас напружена, гарячкова літературна робот. “Університети життя” дають йому багатий матеріал для оповідань, які згодом здобудуться на захоплену оцінку Івана Франка (“Голо-та”, “На пристані”, “Раб краси”, “Темна сила”, “Моє останнє слово”, “Умір-кований та щирий”, “Студент”, “Малорос-європеєць”, “Записна книжка” та ін.).

Війна 1914 року застала письменника в Україні. При його безпосере-дній участі засновується у Києві журнал “Дзвін”. Це був період великої твор-чої активності митця. Він пише романи “Заповіт батьків”, “Записки Кирпато-го Мефістофеля”, “Хочу!”, “Божки”, “Чесність з собою”, “Рівновага”. Пробує свої сили і в драматургії. У творчому доробку митця не дилетантські п’єси, а драми, які йшли на сценах українських, російських, західноєвропейських те-атрів: “Щаблі життя”, “Дисгармонія”, “Великий Молох”, “Мементо”, “Чужі люди”, “Брехня”, “Гріх”, “Закон”, “Співочі товариства”, “Панна Мара”, “Чо-рна Пантера і Білий Ведмідь”, “Пригвождені” та інші.

Збірка “Краса сила”, “перший тріумф” за словами Івана Франка, мала гідне подовження – протягом подальшого літературного шляху поряд із дра-мами, романсами письменник звертався і до жанрів малої прози. Оповідання, повісті, новели становлять чи не найкращу частину творчого доробку Винни-ченка, яка отримала високу оцінку І. Франка, Лесі Українки, М. Коцюбинсь-кого, М. Грушевського, С. Єфремова, М. Зерова та здобула заслужену широ-ку популярність серед читачів.

Талант художника, темперамент оратора, аналітичний розум мисли-теля, життєва активність і палка, кипуча, жагуча вдача людини, якій небай-дуже, що відбувається навколо, допомагали швидко і гостро реагувати на ак-туальні проблеми життя, давали матеріал для розширення тематичних гори-зонтів.

Винниченко подібно дбайливому лікарю, тримав руку на пульсі жит-тя. Теми, герої, ситуації його творів взяті з бурхливих років початку ХХ сто-ліття.

Руйнування старого життя, соціальні контрасти, наростання протесту, народження і формування нової сили – пролетаріату, економічна криза того-часного села, закликає до боротьби за волю народу, “щаблі життя”, психоло-гія людини, “дисгармонії” в суспільстві і душах, “любов і ненависть, терпін-ня і помста, туга і мрія, мрія до ясних, вільних, свобод них часів, коли б душа людини ходила в святочній одежі, а не лежала обпльована і обезславлена бі-ля воріт чужого, ситого, тугого переможця” – ось основний зміст оповідань, новел, повістей письменника.

Про що б не писав Винниченко: чи про гіркі поневіряння заробіток (“На пристані”) чи про жахливі картини у будинку божевільних (“Хвостаті”), чи по відкинутих на дно суспільства зайвих людей із пекельних “чорних ку-хонь України” (повість “Голота”), чи про тюремне існування політичних дія-чів і в’язнів (“Щось більше за нас”), чи про тяжкий шлях художника (повість “Олаф Стензок”), чи про злиденне життя емігрантів (“Тайна”), - на всьому лежить печать глибокого, жорсткого реалізму, тонкої психологізації, високої, справді, класичної художності.

Лаконічність, щирість, простота композиції, імпульсивність і динамі-чність розповіді, вміння вкласти важливу ідею і розмаїття подій у невеликі за розміром твори, широка панорама характерів, поглиблений психологічний аналіз – все це характерні ознаки художнього стилю Винниченка.