Оповідання Володимира Винниченка для дітей та методика їх вивчення на уроках позакласного читання та в позаурочний час.

Лесь Курбас у своєму “Молодому театрі” здійснив постановку п’єс “Базар”, “Чорна Пантера і Білий Ведмідь”; за участю режисера-постановщика Гната Юри у тому ж театрі 1919 р. Відбулася прем’єра спектаклю за п’єсою “Гріх”...

Відомий літературознавець Григорій Костюк зазначає, що з особли-вим успіхом у країнах західної Європи йшли драми Винниченка “Чорна Пан-тера і Білий Ведмідь”, “Закон”, “Брехня”. Знаменита італійська драматична актриса Емма Граматіка поряд з драмами Ібсена, Піранделльо, Метерлінка мала у своєму репертуарі й драму Винниченка “Брехня”, з якою гастролюва-ла в усіх столицях Європи.

Винниченко написав 23 п’єси, прагнув “Художньо освоювати гострі соціально-політичні й моральні проблеми свого часу. Про нього як драматур-га Вороний писав: “На нашім літературнім обрію є постать, що вже довгий час приваблює загальну увагу. З боку одних вона викликає обурення і лайку, з боку інших – щире признання і навіть ентузіазм; байдужих немає, у всіх во-на розбуджує глибокий інтерес до себе. Це постать Володимира Винничен-ка... Він признає обов’язковими для себе тільки закони творчості (ніяких, ін-ших!) і творить інтуїтивно, - мислить образами, живими уявами (символами), не голими розуміннями. І коли він помиляється, то і самі помилки цієї склад-ної, художньої натури без порівняння, цікавіші, ніж ліниві прояви шаблонної думки більшості.Учень 2-й. Драматурга часто і гостро критикували. Однак він продо-вжував писати драми. У 1929 році з’явилися його нові п’єси “Над”, “Вели-кий секрет” і “Кол-Нідре”. Винниченко, за оцінкою Юрія Смолича, “оригіна-льного мистецькою манерою посів по праву місце духозгубника нової для українського театру культури”. Цікавою є п’єса “Брехня” (1910). У ній автор порушує морально-філософську та етичну проблеми.

Центральна постать у п’єсі – Наталя Павлівна. Вона вирішує дилему як заспокоїти свою совість, своє бунтівне невдоволене “я” інтелігентної лю-дини і виправдатися перед коханцем, щоб затримати його при собі. Для цього вона йде на компроміс з совістю і творить низку брехні. “Що є істина? –каже вона. – Істина є постаріла брехня, всяка брехня буває істиною”. Вона впевне-на, що “людям зовсім не треба правди чи брехні, їм треба щастя... покою. Ко-ли брехня може це дати, слава брехні”.

Вражає майстерність Винниченка - психолога. Він переконливо пра-вдиво вмонтовує поведінку Наталі Павлівни.

Учні наводять приклади з тексту. Можна заздалегідь дати завдання інсценізувати уривки твору. Використавши на уроці елемент рольової гри.

Учень 3-й. Виявом нового методу Винниченка в техніці психологіч-ної драми, на думку Вороного, було те, що автор внутрішню боротьбу Наталі Павлівни виніс з її душі на білий світ.

“”Гріх” – один з найдовершеніших драматичних творів письменника, присвячених революційній боротьбі з російським самодержавством у роки першої світової війни. Сценічна популярність п’єси, на думку критика О. Ки-селя, була зумовлена, поряд з усім іншим, і цікаво побудованою композиці-єю. “Гріх”, - писав критик, може, найкраща п’єса Винниченка, при виконанні на сцені, вона цілком опановує глядача, й зацікавлення нею не спадає протя-гом усього часу, особливо в третьому акті, хоч він і найдовший в драмі.

Прем’єра вистави п’єси відбулася в 1919 р. На сцені “Молодого теат-ру” Леся Курбаса за участю режисера-постановщика Гната Юри.

Учні (театральні критики) визначають те, нове, що вніс Винниченко у розвиток української драматургії.

Слово надається учням, що цікавлять живописом.

Учень 4-й. Ще одна грань таланту Винниченка – живопис, графіка. “Для повного самовираження, чи навпаки, втечі від себе – літератора й полі-тика – відчував потребу в спілкуванні ще з однією Музою, пише критик Фед-ченко. [31;147] – Інтерес до спеціальних образотворчих студій виник у Вин-ниченка під час його роботи над романом “Сонячна машина”, який з усіх творінь письменника відзначається особливою полі тематичністю, поліфоні-чністю, сказати б, поліколористичністю”. Цей інтерес підтримувався друж-бою з художником Миколою Глущенком, який згадував:

“Здається, якщо я не помиляюся. Винниченко почав малювати п’ять років тому літом. Вперше ми разом малювали в Сен-рафаелі, в 1927 році. Спочатку малярство для нього було спочинком від літературної діяльнос-ті...”- згадував Микола Глущенко. [12; 38]