Оповідання Володимира Винниченка для дітей та методика їх вивчення на уроках позакласного читання та в позаурочний час.

Над романом, остаточною назвою якого стане “Поклади золота”, письменник працював з 1925 по жовтень 1927 року. Згодом з Харкова, куди Винниченко надіслав роман, прийшла негативна рецензія: “Тут картається ціла система нашого життя, весь ідейний зміст наших провідних думок... Про чекістів автор говорить в романі, як про розбещених садистів і тим у нього вичерпується вся характеристика їх. Поряд з такою характеристикою типів комуністів Винниченко подає цілу низку типів білоемігрантів... які хоч явля-ють собою дно еміграції, та змальовані вони як люди повнокровні, людяні і хоч своєрідні але моральні.... Словом, типи ці своєю людяністю і душевною м’якістю та щирістю просто таки викликають симпатією та співчуття”. А звідси висновок: “Наша радянська суспільність, труднощі нашої країни таких “Покладів золота” не приймуть”.

Твір був надрукований через шістдесят років у США, в Україні – ли-ше в 1991 році.За жанром “Поклади золота” – соціально-детективний роман. Цей жанр утвердив в українській літературі саме Винниченко (“На той бік”, “Со-нячна машина”, “Нова заповідь”, “Вічний імператив”, “Лепрозорій”). Літера-турознавець з діаспори Григорій Костюк у статті “”Про “Поклади золота” відзначає: “Започаткований Винниченком жанр уже в другій половині 20-х років знайшов був своїх послідовників. Маю на увазі Юрія Смоловича (“Фа-льшива Мельпомена”, “Государство доктора Гальванеско”, “Останній Ейж-девід”), В. Владка (“Аргонавти світ”) та ще кілька інших письменників. Але в умовах сталінського соцреалізму 30-х років цей жанр був заморожений: страшним поліцій ним детективом стало все життя країни “соціалізму”. Ли-ше в добу відлиги 60-ті роки цей жанр дістав право громадянства. Отже, в цьому аспекті “Поклади золота”, поруч з іншими згаданими творами Винни-ченка, належать до першого підмуру соціально-детективного жанру в україн-ській пореволюційній літературі.

В основу роману покладено ідею символічних покладів золота в над-рах України. Україна – це світовий скарб духовних і матеріальних цінностей. Про символіку покладів золота сказав сам автор: “Не скарб, а золоті поклади в землі України.” У романі є спогади, авторські ліричні відступи про свою незабутню батьківщину, філософські роздуми про сучасне життя, патріотизм і мораль. Ось як повідомляють у листі про розстріл професора, винахідника покладів золота: “Вас там, як і всіх нас тут, уразить смерть М.П. Кублицько-го... Століття Росія грабувала, нищила нас, саме ім’я наше вкрала й сховала від усього світу... століттями вона нас... І вся російська демократія... Тепер немов би ... соціалізм... М. П, Кублицький зробив надзвичайне відкриття ве-личезних покладів золота на Україні... Відомий чекіст гунявий заарештував Кублицького з усією родиною, забрав усі папери і другу ніч розстріляв усіх Кублицьких. Тепер папери в Чека”.

Винниченко прагне осмислити сучасну йому дійсність на рідній землі після 1917 року. Як же діють “реформатори” і “ощасливлювачі” життя на-родного? Як вони керують людьми?

Учитель. Ви пересвідчилися, яким цікавим письменником був Вин-ниченко - епік. Визначимо характерні ознаки його епічної творчості:

-проникливо аналізував людські почуття, добирав точні психологі-чні штрихи, замальовуючи внутрішній світ героя;

-його оповіданням властива різноманітність тем, мотивів, проблем, людських типів;

-роман “Сонячна машина” – це перший в українській літературі соціально-утопічний роман (як новаторський твір в українській лі-тературі, він і досі не втратив свого ідейно-естетичного значення);

-“Слово за тобою, Сталіне!” – роман ідей, роман-памфлет, роман соціальної тези;

-“Поклади золота” – перший твір соціально-детективного жанру в нашій літературі.

Як бачимо, цей талановитий митець мав високий творчий політ, ко-лосальну працездатність і завжди прагнув бути потрібним Україні , її наро-дові.

Слово надається учням (театральним критикам).

Учень 1-й. Винниченко успішно виступив ї в драматургії, яка склада-ла значну частину його творчості. У 1920-21 рр. П’єси драматурга ставилися в Києві, Харкові, Одесі, Львові, Чернівцях, Коломиї, в театрах Петербурга, Саратова, Самари, тиф ліса, баку. Проблеми сценічного втілення його п’єс активно обговорювали з драматургом К. Станіславський, М. Немирович-Данченко, М. Садовський, Г. Юра, М. Заньковецька.