Принцип мотивованості як складова частина комунікативного методу навчання іноземної мови

Таким чином, першим методичним правилом, що витікає з принципу мовної спрямованості, є: при навчанні говорінню абсолютним засобом формування і розвитку говоріння слід вважати постійну мовну практику учнів на основі мовно-розумової діяльності.

2. Мовленнєвість вправ. Зайнятість учнів практичними діями ще не забезпечує ефективного навчання; часто до практичних дій належать такі, які тільки зовні є мовленнєвими, а по суті своїй формальні. Вправи в усному мовленні, в говорінні завжди характеризуються наявністю мовної задачі і мовного партнера. Так ми одержуємо « опозицію»: промовляння-мовлення.Мовна задача може бути умовною, тобто заданою ззовні ( вчителем), чи реальною, яка виникла як результат мотивованості мовного вчинку, але присутність її у вправах обов`язкова. Мовна задача робить вправи мовленнєвими. Можна сказати, що при «говорінні включається мотиваційно-розумовий рівень мовного механізму в той час як при «промовлянні» - лише операційний.

Отже при навчанні говорінню всі вправи повинні бути в тій чи іншій мірі мовленнєвими.

3. Мовна (мовно-розумова)активність.

Зовнішній активності слід протиставити активність внутрішню, при якій мовний вчинок цілеспрямований і мотивований. Оскільки добитися такого стану речей, коли всі учні будуть весь час включені в говоріння, неможливо, необхідна організація навчання, що забезпечує внутрішню активність всіх співрозмовників, коли вони завдяки постійній готовності до мовного поступку, будуть автоматично включені в процес спілкування, що можливо навіть якщо людина не вимовляє жодного слова.

При навчанні говорінню основною задачею є розвиток мовного вміння, яке тісно пов`язане з комунікативною функцією мислення. Спілкування з психологічної точки зору завжди є процес вирішення комунікативної задачі. Саме при наявності комунікативної задачі у мовника з'являється внутрішня, мовно-розумова, активність. Сказане дозволяє сформулювати наступне правило що витікає з принципу мовленої спрямованості; при навчанні говорінню необхідно постійно викликати мовно-розумову активність учнів, при допомозі комунікативних задач мовного спілкування.

4. Мовна (комунікативна) цінність матеріалу.

Щоб зробити мовний матеріал цінним в комунікативному відношенні, необхідно відібрати ті дійсні проблеми (питання, предмети, обговорення), які складають змістовний бік спілкування, організувавши матеріал навколо них. При цьому слід врахувати 3 фактори:

•конкретні сфери, в яких передбачається спілкування;

•Види діяльності, якими займаються дані учні;

•вікові інтереси учнів;

Отже, при навчанні говорінню на основі комунікативного методу використання кожної фрази повинне бути виправданим міркуваннями комунікативної цінності для запропонованої сфери спілкування (ситуації) і для даної категорії учнів.

5. Мовний характер уроку.

Він виявляється:

•в постановці мовної мети;

•у формах організації уроку;

•в мовній і немовній поведінці вчителя.

Отже першим принципом навчання говорінню як виду мовної діяльності є принцип мовно-розумової активності.